Дівчинка щоразу мовчки хитала головою. Від утоми її очі налилися червонню, губи пересохли, але покинути своє місце вона не погоджувалася. Тієї ночі ніхто по-справжньому не спав: одні родичі сиділи на веранді й тихо перемовлялися, інші раз у раз зазирали до кімнати. Марта мала геть знесилений вигляд, однак відмовлялася і прилягти, і відійти від батька.
Близько опівночі люди почали помічати першу дивину. У домі раптом стало холодно, хоча вікна були щільно зачинені, а в печі ще тримався жар. Гості змерзло знизували плечима й щільніше загорталися в одяг. Дядько Павло першим підійшов до печі, перевірив її й розгублено пробурмотів:
— Тепло нікуди не поділося, а в кімнаті наче морозом тягне.
Галина принесла м’яку ковдру зі звичним запахом сушеної лаванди й укрила внучці плечі. Марта ледь помітно кивнула, навіть на мить не відвівши очей від батька. Після цього якийсь час ніхто не намагався її відвести. Рідні наче мовчки погодилися, що переривати це довге прощання не можна.
Хвилини тягнулися важко. Поступово увага присутніх ослабла: хтось вийшов на ґанок покурити, кілька людей пішли на кухню по каву, а Наталя сиділа в кутку із заплющеними очима, прихилившись потилицею до стіни. Саме тоді Марта повільно підвелася зі стільця.
Дівчинка не покликала матір і не глянула довкола, ніби рішення вже давно визріло в ній і тепер залишалося лише здійснити його. Вона підвелася так тихо, що в напівтемній кімнаті ніхто відразу не вловив зміни: дорослі надто втомилися від довгих годин чекання, а вся увага на кілька митей розсіялася.
Вона рухалася повільно, ніби уві сні. Спершу поставила ногу на сидіння, потім сперлася коліном на дерев’яний борт і почала перелазити всередину. Усе відбувалося так тихо й неквапно, що ніхто не встиг її зупинити. За кілька митей дівчинка вже лежала на батькові, обхопивши маленькими руками його шию й притулившись щокою до грудей, де колись билося серце.
Одна з родичок випадково обернулася, скрикнула й показала на труну. Люди кинулися до Марти, заговорили всі разом, хтось вирішив, що дитина знепритомніла. Та, підійшовши ближче, вони побачили дещо таке, що змусило їх миттю замовкнути: рука Олексія більше не лежала в нього на грудях. Тепер вона спочивала на спині доньки, ніби батько відповідав на її обійми…
