— Я думала… — голос її здригнувся. — Я думала, між нами…
Сльози покотилися по її щоках. Артем відчув себе останнім покидьком, але замість того, щоб пом’якшати, різко сказав:
— Що ти думала, Леро? Я не розумію, які до мене претензії. Я тебе змушував? Ні. Ти сама хотіла. То чого ти тепер чекаєш? Щоб я одружився з кожною, з ким у мене щось було? Мені б тоді на самі обручки грошей не вистачило. Не вдавай із себе дитину.
Лера відступила, ніби він ударив її не словами, а рукою. Артем пройшов повз, але до тієї дівчини так і не пішов. Настрій зник. Він довго блукав, спустився до води, посидів на березі, а потім повернувся додому. Хоч виспиться — і то користь.
Наступного ранку селище сколихнула тривожна новина: Лера у відчаї спробувала нашкодити собі. На щастя, її встигли врятувати.
Артем прокинувся від того, що мати з усієї сили вгатила його рушником.
— Що ти коїш, безсоромний? — кричала Віра. — Сироту скривдив? Дівчинку, яка тебе любила! Вона ж не така, як ті, з ким ти зазвичай гуляєш. Вставай! Сьогодні ж підеш і все виправиш!
Кожну фразу вона супроводжувала ударом рушника. Артем ухилявся, не розуміючи спросоння, що сталося.
— Мамо, та перестань! Чого ти кричиш?
Коли до нього дійшло, він вилаявся крізь зуби.
— От дурепа…
Віра на кухні тихо плакала й повторювала, що тепер їй соромно людям у вічі дивитися. Артем грюкнув дверима й пішов, навіть подробиць з’ясовувати не став. Усе одно почалися б ридання. На роботі дізнається.
Раз мати вже зранку все знала, значить, у майстерні тим більше всі були в курсі. І він зрозумів це відразу, щойно зайшов. Привітався — у відповідь йому буркнули, але ніхто не подивився просто. Чоловіки відвернулися, ніби він приніс із собою щось брудне.
«Ну й гаразд, — зло подумав він. — І ви туди ж».
Він мовчки став на своє місце і взявся за вчорашню роботу. Ні до кого не ліз, нікого не чіпав. В обід вийшов надвір і там побачив Ірку, колишню однокласницю. Колись у них теж щось було, недовго, але розійшлися вони спокійно.
— Іро! Зачекай!
Вона обернулася не відразу. Артем підійшов ближче.
— Ти можеш мені нормально пояснити, що відбувається? Чому на мене всі дивляться, як на злочинця?
Іра довго дивилася на нього, потім стомлено сказала:
— Артеме, одна річ — морочити голову таким, як ми. Ми знали, з ким зв’язувалися. А Лера… Вона ж майже свята, розумієш? Ти хоч знаєш, що вона ночами підробляє в будинку догляду за старими? Там дорослі санітарки не витримують, а вона ходить. І зарплату половину витрачає на них же — то пелюшки купить, то ліки, то солодке комусь. А ще вона тебе любить, здається, з молодших класів. Те, що ти зробив, — це як копнути собаку, яка сама до тебе підійшла і повірила.
— А я до чого? — роздратовано спитав він.
— До того, що в тебе все надто легко. Від служби мама тебе вберегла, робота є, дівчата навколо, все саме до рук падає. Ти думаєш, так буде завжди? Бабуся Лери бачила, як ти через паркан ліз. Вона вирішила, що у вас усе серйозно, що внучка нарешті щаслива. Потім бачила, як Лера плаче день у день. А коли ти біля магазину її відчитував, половина селища чула. От вона й вирішила, що жити їй більше нема навіщо.
Артем стиснув щелепи.
— Вона як?
