Назар сперечався з Мироном через останній млинець, хоча на плиті вже рум’янилася нова порція. Остап шукав зарядку для телефона й стверджував, що хтось знову взяв її без дозволу. Софія збиралася на підготовчі заняття й водночас перевіряла вміст сумки.
Богдан відчинив шафу, зазирнув на полицю й спитав, хто переклав його ключі. Софія, не обертаючись, підказала перевірити кишеню куртки. Він машинально сунув туди руку, знайшов зв’язку й засміявся.
— Точно. Добре, що в цьому домі є людина з пам’яттю.
— З пам’яттю тут усе нормально в кількох людей, — зауважив Остап. — Просто дехто спершу звинувачує шафу.
Оксана поставила на стіл тарілку з млинцями. Мирон одразу схопив верхній, упіймав обурений погляд Назара й заявив, що він найменший, тому йому потрібніше. Остап нагадав: вік стає важливим для Мирона винятково тоді, коли дає перевагу.
— Неправда, — заперечив хлопчик. — Ще коли спати рано.
Назар пирхнув, але поступився спірним млинцем. Оксана помітила цей жест і нічого не сказала. За кілька місяців брати не перестали сваритися, однак у їхніх суперечках знову з’явилося звичайне дитяче роздратування, не пов’язане зі страхом розлуки.
Софія глянула на годинник і оголосила, що запізнюється. Оксана спитала, чи взяла вона документи. Дівчина впевнено відповіла, що взяла, але про всяк випадок ще раз відкрила сумку. Слідом пролунало запитання про телефон.
— Він теж зі мною. Здається, тепер уже ви перевіряєте мене.
— Іноді це корисно, — усміхнулася Оксана.
Колись Софія виходила з дому лише з потреби: до лікарні, аптеки, на роботу чи по чергову довідку. Тепер вона могла спокійно провести кілька годин на заняттях і не телефонувала додому кожні двадцять хвилин. Відповідальність за братів більше не лежала тільки на ній, але близькість між ними не зменшилася.
Перед виходом дівчина нагадала Миронові прибрати після сніданку, Назарові — не забути зошит, а Остапові — повернути зарядку, якщо він сам її знайде в кишені. Брати дружно обурилися. Софія засміялася, накинула куртку й вибігла за двері.
Богдан провів її поглядом і підійшов до дружини. На кухні й далі лунали голоси, посуд дзвенів, Мирон доводив Назарові, що обіцянка прибрати тарілку не означає негайної дії. На стіні стояла в рамці сімейна фотографія Гончаренків.
— Про що думаєш? — тихо спитав Богдан.
Оксана подивилася на нього. Перед очима на мить постали дачна хвіртка, чотири пакети й світловолоса дівчина, яку вона тоді вважала загрозою своєму шлюбу. Тепер та сама дівчина щойно пішла на заняття з їхнього спільного дому.
— Згадала твою молоду коханку, — відповіла Оксана…
