Вони й далі ходили до психолога. Вчилися говорити про важке без взаємних звинувачень. Марта зізнавалася, що іноді злиться на чоловіка за його колишню сліпоту. Тарас не захищався, хоча йому було боляче. Він казав, що розуміє. Іноді розуміння було єдиним, що він міг дати.
Поступово в квартирі з’являлися нові речі: світлі меблі, книжки, чашки, куплені разом, м’яка лежанка для цуценяти. Золотистого ретривера вони назвали Промінь. Цуцик носився кімнатами, плутався під ногами, гриз капці й повертав дому звук життя. Марта сміялася частіше, ніж раніше, і Тарас ловив цей сміх як доказ того, що вони все ще можуть бути щасливими.
Одного пізнього вечора, коли вони збиралися спати, пролунав дзвінок у двері. На порозі стояв молодий працівник поліції.
— Тарасе Павловичу Лозовий?
— Так.
— Мені доручено повідомити про вашу матір. Сьогодні вдень Галина Андріївна померла в лікарні при виправній установі. Серцевий напад. З вами намагалися зв’язатися за старим номером.
Тарас зблід. Марта стала поруч і торкнулася його ліктя.
— Вам треба буде приїхати для впізнання й оформлення документів, — додав працівник. — Співчуваю.
Коли двері зачинилися, Тарас довго стояв у передпокої. Потім сказав:
— Я думав, що готовий.
— До такого не можна бути готовим повністю.
— Вона була чудовиськом, Марто. Але вона була моєю матір’ю.
Марта не забороняла йому сумувати. Вона розуміла, що всередині нього помирає не злочинниця з протоколів, а той образ, до якого він був прив’язаний із дитинства. Іноді він говорив про матір хороші речі: як вона читала йому казки, як сиділа поруч під час хвороби, як чекала після школи. Марта слухала без ревнощів і злості. Правда була складнішою за ненависть: людина могла бути лагідною одного дня і чудовисько жорстокою іншого. Але жодна добра сцена не скасовувала чашку компоту, приготовану для смерті.
Марта обійняла його ззаду. Вона розуміла: горе не завжди приходить за тими, кого можна любити без застережень. Іноді людина оплакує не того, хто помер, а те, чого в неї ніколи не було. Вранці вони поїхали разом, бо тепер навіть найтяжчі дороги проходили вдвох…
