Життя без прикрасНеділя видалася незвично сонячною для листопада. У дворі зібралося чимало глядачів. Баба Шура й старший по будинку дядько Міша зайняли лавку з таким розрахунком, щоб добре бачити під’їзд. Сусіди давно знали вдачу цієї сім’ї й не збиралися пропускати її урочистий переїзд.
Першим з’явився Денис. Він задкував сходами, витягуючи важку картату сумку, з якої стирчала ручка швабри. Його обличчя виражало образу людини, у якої забрали не чуже майно, а впевненість у тому, що воно неодмінно дістанеться їй.
Слідом вийшла Клара Захарівна. Однією рукою вона підтримувала поперек, другою тягла величезний фікус, а на лікті тримала пакет зі старим посудом. Кожен крок супроводжувався голосінням, розрахованим на співчуття всього двору, але глядачі зберігали веселе очікування.
Дядько Міша, закурюючи цигарку, запитав, куди сім’я прямує і чи не вирішила вона розширити житлоплощу. Денис огризнувся, що вони переїжджають до заміської резиденції. Фраза мала прозвучати гордо, однак картата сумка, швабра й перекошений фікус дуже псували враження.
Сусід одразу ж уточнив адресу «резиденції»: той самий гаражний кооператив на околиці, перший ряд біля сміттєвих баків. Денис смикнув сумку так різко, що ручка швабри ледь не зачепила дверцята найнятої машини. Заперечити йому було нічим.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.