Покупці знайшлися за два тижні. Літнє подружжя вибирало житло для онуки, яка вступила на навчання, і запропонувало чотири мільйони двісті тисяч. У нотаріуса Оксана підписувала папери з відчуттям, ніби всередині поволі стоншується нитка, що пов’язувала її з дитинством.
Перед передачею ключів вона ще раз пройшлася порожньою кімнатою. Постояла біля вікна, подивилася на тополі й затримала погляд на місці, де раніше стояв сервант, уже перевезений до Тамари Василівни. Потім замкнула двері й віддала зв’язку новим власникам.
Спускаючись сходами, Оксана мимоволі рахувала сходинки, хоча знала їх напам’ять. Тут вона колись бігала дитиною, пізніше носила бабусі продукти, а в останні роки поверталася після роботи зі звичним відчуттям захищеності. Тепер знайомий під’їзд уже не належав її повсякденному життю. Вона не дозволила собі озирнутися, бо боялася зупинитися й визнати, як важко далося це рішення.
Двокімнатну квартиру вибрали в новому будинку. Десятий поверх, широкі вікна, парк неподалік — усе відповідало Богдановим розповідям про майбутнє життя. Ціна становила рівно п’ять мільйонів. Чоловік наполіг, щоб житло оформили на обох: вони ж сім’я, вкладаються разом і мають починати на рівних.
Оксана не побачила приводу для тривоги. Спільна власність здавалася їй природним підтвердженням шлюбу. Вона не знала, що вісімсот тисяч з’явилися не з Богданових заощаджень. Він позичив їх у давнього знайомого Романа, з яким колись працював в іншому автосалоні.
Богдан пообіцяв повернути всю суму за кілька місяців, після вигідної справи. Роман знав його багато років, гроші не були останніми, тому докладних гарантій не вимагав. Однак сама позика була лише невеликою частиною значно небезпечнішого плану.
У його центрі була Мар’яна, двадцятидев’ятирічна адміністраторка фітнес-клубу навпроти автосалону. Богдан зайшов туди дізнатися вартість абонемента, а вийшов із її номером телефону. Спершу вони пили каву після роботи й гуляли, потім з’явилися ресторани, оплачені з показною щедрістю, а невдовзі таємні зустрічі стали постійними.
Мар’яна хотіла дорогого одягу, подорожей і життя без довгого чекання. У Богданові її приваблювала насамперед надія отримати все це чужими зусиллями. Одного разу в орендованій квартирі вона прямо запитала, навіщо йому ощадлива дружина, нудний шлюб і тісне житло.
— Продай усе, оформи кредит, і поїдемо, — запропонувала вона. — Почнемо спочатку. Тільки ти і я.
Богдан відповів не одразу, але думка вже вкорінилася. Він почав рахувати — приблизно, підганяючи цифри під потрібний результат. Якщо продати успадковану квартиру Оксани, придбати дорожче житло на двох, а потім закласти його цілком, можна отримати близько трьох мільйонів і зникнути.
Для застави потрібна була згода другого співвласника. Точніше, папір, який банк прийме за таку згоду. Через знайомих Богдан знайшов нотаріуса Вадима Сергійовича Романюка, готового за гроші оформити документ без присутності Оксани. У нотаріуса були борги, тому він погодився не ставити зайвих запитань.
План набув чітких обрисів. Після отримання позики Богдан збирався переказати гроші, зняти їх частинами й разом із Мар’яною поїхати потягом на південь. Там вони мали намір орендувати житло з краєвидом на море, озирнутися й вирішувати, що робити далі, вже на місці.
Що станеться з Оксаною, його майже не цікавило. Квартира залишиться під обтяженням, виплати ляжуть на дружину, а сам він буде далеко. Богдан думав лише про найближче бажання і про те, як устигнути до того дня, коли Оксана зіставить суми й зажадає пояснень.
Поки що для неї все виглядало розумно: попереднє житло продано, відсутню суму вніс чоловік, нова квартира належить обом. Вона намагалася сприймати тугу за старим домом як природний смуток, а Богдан уже передав до банку документи й квапив усіх — від рієлтора до майстрів. Йому залишалося довести задумане до кінця раніше, ніж дружина помітить цифри, що не сходяться…👉Продовження, натисніть кнопку “Далі” під рекламою👇👇👇
