Павло записав, що через деякий час Євген сам з’явився до нього. Не для того, щоб зізнатися й повернути вкрадене. Він повідомив, що на заводі підготовлено звинувачення в розкраданні й усі сліди вказують на Павла. Якщо той залишиться, на нього чекають довгі роки ув’язнення й ганьба.
Однієї погрози виявилося замало. Євген пообіцяв перетворити життя Лідії та маленького Миколи на муку. Але запропонував і інший вихід: Павло має зникнути, нікому не повідомляти, куди поїхав, і більше не повертатися. Тоді родину залишать у спокої, а через кілька років квартиру буде передано Лідії так, щоб оточення вважало це законною допомогою сім’ї зниклого працівника.
Перед Павлом постав жахливий вибір. Можна було залишитися, потрапити під фальшиве звинувачення й наражати на небезпеку найдорожчих. Або пожертвувати власним життям поруч із ними, зникнути назавжди й сподіватися, що Євген бодай виконає обіцянку. Павло обрав дружину й сина.
Останні записи він робив перед від’їздом. У лісі, подалі від знайомих стежок, Павло облаштував маленький сховок і переніс туди те, з чим не міг розлучитися без сліду: сімейні фотографії, щоденник із викладом усього, що сталося, і дерев’яну пташку — першу іграшку, яку вирізьбив для Миколи.
Він не знав, чи доведеться колись повернутися. На останній сторінці Павло просив того, хто знайде зошит, не вважати його злочинцем або людиною, що покинула родину. Він писав, що був чесний, любив Лідію й сина понад власне життя, а відповідальність за його зникнення лежить на Євгенові. Потім записи обривалися.
Я довго сиділа в тиші, не наважуючись закрити щоденник. Микола прожив майже все життя в квартирі, оплаченій його батьком і відібраній у нього обманом. Лідія, ймовірно, знала бодай частину правди, але мовчала, боячись нашкодити синові. Сам Микола міг так і не зрозуміти, чому батько зник.
Тепер таємниця опинилася в моїх руках. Я вперше ясно відчула, що опиралася продажу не лише через звичку до старих стін. У цій квартирі збереглася жертва Павла. Віддати її заради чужої зручності означало б перекреслити вчинок людини, яка втратила все, щоб її родина отримала дім.
Одного лише збереження квартири мені вже було замало. Я мусила повернути Павлові добре ім’я й з’ясувати, що сталося з тим, хто зламав його долю. Євген міг давно померти, виїхати або змінити прізвище; після того минули десятиліття. Але без спроби знайти правду я більше не змогла б жити спокійно…
