О п’ятій ранку небо знову почало світлішати. Оксана повернулася до управління геть знесиленою. За цю добу вона майже не присіла, але всередині відчувала рідкісний спокій. Нічний рейд показав більше, ніж будь-які промови: справедливість стає реальною лише там, де люди готові годинами виконувати невдячну роботу й не відступають перед чужим статусом.
Мельник приніс попередній звіт. За всю зміну жоден водій не спробував передати патрульним гроші. Співробітники резерву й ті, хто залишився в управлінні, розуміли, що за ними спостерігають, але річ була вже не лише в страху покарання. Багато хто вперше відчув повагу до служби, яку раніше вважав безнадійно зіпсованою.
Це була маленька перемога, і Оксана не надавала їй зайвого блиску. Головна боротьба лише починалася: попереду залишалися перевірки, розслідування й спротив тих, хто втратив звичні привілеї. Однак тепер у неї з’явилася команда, яка побачила, що зміни можливі.
Світанок застав її біля столу з порожньою чашкою кави й високою стосою нічних протоколів. За вікном поволі прокидалося місто. На стоянці більше не було дорогих особистих машин Дорошенка та його наближених; між звичайними службовими автомобілями ходили співробітники нової зміни.
У двері постукали — ввічливо й виразно.
— Увійдіть.
Мельник з’явився на порозі. Утома лягла на його обличчя, але погляд залишався ясним.
— Є новини з наглядової служби. Віктора Андрійовича вранці викликали до центрального управління. Запис розмови й матеріали щодо Бондаренка спрацювали швидше, ніж ми очікували. Керівництво вирішило не прикривати місцевого впливового чиновника й не допускати великого скандалу. За матеріалами щодо нього та його зятя вже розпочато офіційне розслідування…
