Життя без прикрасВесна випередила звичні терміни. З дахів закапало вже наприкінці березня, у перших числах квітня побігли струмки, а на другому квітневому тижні крига на Луговеї рушила.
Оксана ходила, притримуючи поперек, важко перевалюючись. Пологи наближалися. Ірина Олексіївна просила за два тижні до них приїхати до обласного центру й лягти в лікарню. Але Оксана відкладала поїздку: їй здавалося, що вдома спокійніше й краще. Степан умовляв її, вона обіцяла поїхати — і залишалася.
Свою помилку вона зрозуміла в ніч на 9 квітня.
О третій годині ночі її розбудив негучний ниючий біль унизу живота. Оксана прислухалася. Степанове місце поруч було порожнє: він знову чергував біля греблі, вода прибувала. Вона знала, де він, і все ж не могла позбутися відчуття, що колишня ніч повертається. Річка знову гула за будинком; міст, відновлений лише рік тому, знову опинився під загрозою.
Підвівшись, Оксана підійшла до вікна. Луговея розлилася, і вода вже просувалася з луків до городів, лазень і крайніх будинків. Місяць освітлював її холодну чорну плівку. З низини долинув глухий удар — гребля піддалася.
Наступна перейма була різкою, як удар. Оксана вхопилася за підвіконня, потім дісталася до телефона. Зв’язку не було. Вона дійшла до дверей, розчинила їх і покликала в темряву:
— Тосю! Тосю!
Відповіді не було. Під важким гулом води село й далі спало. Оксана трималася за одвірок і повторювала подумки: Степан біля греблі, міст закрили. Швидка не дістанеться. Не дістанеться.
На стежці з’явилася Раїса Андріївна. Без хустки, у накинутому поспіхом пальті, вона несла гасовий ліхтар і чорний шкіряний саквояж. Через безсоння обличчя набуло сірого відтінку. Оксані подумалося, що свекруха всю ніч простояла біля вікна й почула її.
— У дім, мерщій, — сказала Раїса Андріївна.
— Не треба, — видихнула Оксана. — Не торкайтеся мене.
— Оксано. — Раїса Андріївна залишила ліхтар на сходинці й подивилася їй в обличчя. — Просити пробачення я не прийшла. Я його не заслужила, знаю. Але ти народжуєш, а міст закритий. До ранку допомоги не буде. Я тридцять років працювала акушеркою, приймала пологи. Проженеш — піду. Тільки знай: тут ніхто краще за мене не вміє робити те, що зараз потрібно.
Оксана й досі трималася за одвірок. Нова перейма змусила її застогнати й притиснутися чолом до дерева.
— От, — тихо сказала свекруха. — Дозволь мені допомогти один раз. А потім можеш ненавидіти мене до кінця життя.
Оксана кивнула.
У будинку Раїса Андріївна без зволікання взялася до справи. Закип’ятила воду, вийняла із саквояжа чисті простирадла, рукавички та інструменти, розклала все на столі. Допомогла Оксані зручно лягти, оглянула, приклала до живота дерев’яну трубку.
Рухи були точними, руки не тремтіли. На зосередженому обличчі зберігався спокій людини, зайнятої єдиною справою, яку вона вміє робити.
— Розкриття нормальне. Голівка внизу, сердечко чути чітко. Усе йде добре, Оксанко. Дихай, ось так.
— Ви зі мною? — прохрипіла Оксана. — Не підете?
— Не піду.
— А Степан?
— По нього поїхав Тосин онук. Я послала його мотоциклом через городи, там іще сухо. Знайде його.
Минула година, за нею друга. Оксана кричала, вже не чуючи власного голосу. Щоразу поруч з’являлася рука — тепла, міцна, надійна. Вона хапалася за неї, як за мотузку над прірвою, не думаючи, кому ця рука належить.
Двері рвонулися всередину так сильно, що зірвалися із завіси. До світлиці вбіг Степан — у самій сорочці, мокрий, увесь укритий тванню. Він ледве міг перевести подих.
— Оксанко, я тут! Я з тобою.
Він опустився навколішки біля ліжка, стиснув дружинину руку й лише тоді побачив матір, що схилилася над нею. На секунду завмер.
— Підтримуй її під плечі, зараз, — сказала Раїса Андріївна, навіть не підвівши голови.
Степан послухався.
Дівчинка народилася на світанку. Вікно посіріло, і річковий гул раптом ослаб: не зник, але став м’якшим, немов віддалився. Оксана спершу почула коротку злякану тишу, а слідом — тонкий, різкий, сердитий крик.
— Жива! — Голос Раїси Андріївни зірвався. — Оксанко, дівчинка жива!
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.