Вона переконала себе, що в кожної людини є кімнати, замкнені зсередини. Не можна вимагати ключ, якщо той, хто живе за цими дверима, ще не готовий їх відчинити.
Ранок після весілля пахнув кавою, теплою випічкою й свіжим соком. Віктор накрив невеликий сніданок, жартував, будував плани: прогулянки берегом, пізні вечері, тиша без будильників, ранкові години, коли не треба дивитися в пошту. Аліна слухала його й думала, що, можливо, всі її роки самотності нарешті закінчилися.
Цей чоловік стане її домом.
Чоловіком.
Батьком дітей, про яких вона раніше говорила рідко, але думала дедалі частіше.
— Час збирати валізи, — сказав Віктор, відставляючи чашку. — Ти займайся своїми речами, я — своїми. Завтра не хочу бігати квартирою в останню мить.
— Добре, — відповіла Аліна.
У гардеробній вона розкладала на кріслі легкі сукні, тонкі блузки, купальники, босоніжки. Усередині жило дивне відчуття: радість, змішана з тихим хвилюванням. Завтра вони полетять до моря. Гулятимуть біля води, питимуть вино, прокидатимуться без тривог. Останні роки її життя складалися зі зустрічей, цифр, суперечок, підписів і відповідальності. Проста романтика здавалася майже незаслуженою розкішшю.
Телефон завібрував на полиці.
Номер був незнайомий. Зазвичай Аліна не відповідала на такі дзвінки, але цього разу чомусь узяла слухавку.
— Аліно Аркадіївно Соколова? — запитала жінка. Голос звучав тихо й напружено.
— Так, слухаю.
— Це відділ реєстрації шлюбів. Учора ви оформлювали шлюб із Віктором Горіним.
Аліна завмерла, тримаючи в руках сукню.
— Так. Щось не так?
На тому кінці лінії помовчали. Ця коротка пауза одразу здалася їй надто важкою.
— Після внесення відомостей до загального реєстру виявилося серйозне розходження.
Сукня повільно вислизнула з її пальців на підлогу.
— Яке розходження?
— Вам потрібно приїхати особисто. Бажано сьогодні. Зараз, якщо зможете.
— Поясніть телефоном.
— Я не можу, — жінка понизила голос. — І прошу вас: приїжджайте сама. Чоловікові нічого не кажіть. Ані слова.
Аліна відчула, як холодна хвиля пройшла по спині.
— Ви мене лякаєте. Що відбувається?
— Підніміться до архівного кабінету на третьому поверсі. Запитайте Ніну Сергіївну. Я буду на місці.
Зв’язок обірвався.
Аліна стояла серед відчинених шаф, не рухаючись. Розходження в документах. Що це могло бути? Неправильно внесена дата? Помилка в номері? Збій системи? Але чому тоді приїжджати самій? Чому не казати Вікторові? Чому в тієї жінки був голос людини, яка боїться вимовити зайве слово?
— Алін? — долинуло з вітальні. — Ти там потонула в сукнях?
