— Ні.
— І правильно. У тебе все вийде. Ти тільки на своїх однокласників не дивися. Вони зараз вважають себе важливими, а потім життя швидко покаже, хто чого вартий.
— Я намагаюся не дивитися.
— І молодець. Ось побачиш, одного дня вони ще згадають, як задирали носа.
Даша завжди казала Лізі, що жінка не зобов’язана бути чиєюсь тінню. Треба вчитися, працювати, стояти на ногах і не дозволяти нікому вирішувати за тебе, ким ти станеш.
— Навіть якщо буде важко, — повторювала вона, — все одно вчися. Навіть якщо захочеться впасти обличчям у подушку й сказати, що більше не можеш. Особливо тоді — вчися.
— Я розумію, — відповідала Ліза. — Саме так і збираюся.
За тиждень до випускного Марина Павлівна прийшла додому після зміни, перевдяглася, втомлено присіла на край ліжка й раптом оголосила:
— Сьогодні йдемо вибирати тобі вбрання.
Ліза завмерла:
— Справді?
— Справді. Не щодня донька школу закінчує.
Вони довго ходили магазинами, перебирали тканини, вагалися, поверталися до вже відкладених варіантів. Урешті вибрали довгу сукню кольору м’якого шампанського: струмливий щільний шифон, висока талія, глибокий, але акуратний виріз, тонке оздоблення, яке не кричало, а лише підкреслювало ніжність образу. До неї знайшлися білі босоніжки на стійких підборах.
— Мамо, це, мабуть, дорого, — тихо сказала Ліза.
— Не дорожче за твою радість, — відповіла Марина Павлівна.
Продавчиня, вочевидь, усе зрозуміла з їхніх облич і несподівано сказала:
— Раз берете і сукню, і взуття, я зроблю знижку.
Ліза не хотіла зізнаватися навіть собі, як сильно їй сподобалося вбрання. Але дорогою додому не витримала:
— Треба буде вдома ще раз приміряти. Ну, щоб зрозуміти, як волосся вкласти.
Марина Павлівна сховала усмішку.
— Звісно. Дуже розумно.
Вона знала: її донька розумна, сильна, доросла не за роками. Але хіба від цього вона переставала бути дівчиною, якій хочеться гарної сукні й захоплених поглядів бодай один вечір у житті?
Коли Ліза увійшла до зали, де відбувалася урочиста частина випускного, кілька дівчат помітно похмурнішали. Вони чекали, що Кедрова з’явиться в чомусь старомодному, безглуздому, ніби з давно забутої скрині. Кіра Лапіна заздалегідь приготувала пару отруйних жартів.
Але жарти не знадобилися…
