— Я все прорахувала, мамо. Спершу вступлю до коледжу. Там є потрібне відділення, навчання платне, але сума не така вже й страшна. Я ще й підробляти почну. А потім уже можна буде думати про університет.
— Ти в мене розумниця, — Марина Павлівна погладила доньку по плечу. — Тільки одна умова.
— Яка?
— На випускну сукню я гроші знайду.
Ліза розсміялася:
— Гаразд, раз ти так серйозно налаштована, сперечатися не буду.
У школі її одяг ніколи не виглядав модним, зате завжди був чистим, випрасуваним і сидів охайно. Навіть найїдкіші дівчата не могли причепитися по-справжньому, як не старалися.
На шкільні вечори Ліза іноді брала речі в сусідки Даші. Тій було двадцять два, вона працювала секретаркою і, крім строгих костюмів, мала кілька молодіжних суконь і блузок. Іноді Даша щось віддавала Лізі назавжди, і тоді однокласниці болісно намагалися зрозуміти, звідки в «сірої миші» раптом узялася симпатична річ.
Ліза любила заходити до Даші. У тієї завжди було тепло, пахло чаєм, кремом для рук і чимось солодким.
От і того дня Даша зустріла її радісно:
— О, Лізко, ти вчасно. Я такі десерти купила, просто неможливо було пройти повз. Ми сьогодні на роботі куштували — всі в захваті. Сідай. Ну що, з вступом остаточно вирішила?
— Я ж тобі казала.
— І не передумала?
