Життя без прикрасАрчі позадкував. Усе відбувалося саме так, як він і очікував. Кожен прожитий на вулиці рік змушував його розвернутися й тікати, поки ніхто не встиг наблизитися. Щелепи на мить ослабли, і край ковдри майже торкнувся підлоги. Але тієї ж секунди зсередини долинув слабкий рух.
Пес знову міцніше, але обережно стиснув тканину. Якщо ця людина не розуміла, чого він хоче, треба було шукати іншу. Арчі дочекався, поки жінка зробить крок убік, спритно ухилився від простягнутих рук і помчав далі коридором.
Відчинені двері привели його до невеликої кімнати для персоналу. За столом сиділи троє жінок і пили каву перед початком зміни. Пса, що ввійшов, вони помітили не відразу. Одна й далі тримала чашку біля губ, друга дивилася в бік дверей, третя втомлено опустила руки на стіл.
Потім одна з жінок скрикнула. Чашка дзенькнула об блюдце, стільці різко відсунулися. Дві працівниці підвелися і, перебиваючи одна одну, почали вимагати, щоб собака пішов. Їхні гучні голоси заповнили маленьку кімнату, не залишаючи Арчі змоги розібрати окремі слова.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.