— здивувалася Ірина. — Які саме?
— Перше: ви сперечаєтеся зі мною. Друге: дивитеся мені в очі. Третє: розмовляєте зі мною як із рівним.
— Ви скаржитеся чи дякуєте?
Він замислився.
— Поки що не вирішив.
Коли вона збиралася йти, він несподівано промовив:
— Доктор Ірина.
Вона зупинилася.
— Навіщо ви приїхали? Заради грошей?
Вона повільно обернулася.
— Заради можливості почати спочатку.
— І ви думаєте, тут це можливо?
— Почати можна будь-де, якщо всередині лишилося хоч трохи віри.
Він довго дивився на неї.
— Ви дивна жінка. Але жива. — Він ледь кивнув. — Дякую за настій. Добраніч.
— Добраніч, господарю.
Коли Ірина пішла, він ще довго сидів біля води, дивлячись на відбиття місяця. У грудях у нього щось стиснулося, ніби вперше за багато років туди повернулося слабке тепло.
Уночі Лейла знайшла його в саду.
— Господарю, ви знову не спите.
— Не можу. — Він помовчав. — Ця жінка дивна.
— Вона робить те, чого не робили інші, — сказала Лейла. — Вона дивиться на вас не як на шейха, а як на людину.
— Це небезпечно, — тихо відповів він. — Бо я починаю вірити, що я ще людина.
А у своїй кімнаті Ірина писала доньці короткого листа:
«Алісо, у мене все добре. Робота важка, але я тримаюся. Тут усе схоже на казку, тільки в казці принц, а тут — людина з розбитим серцем. Напевно, тому я й не можу поїхати».
Вона поставила крапку й закрила ноутбук. За вікном шумів вітер, а десь в іншому кінці палацу шейх Карім Аль-Мансур уперше за багато місяців не кричав уві сні.
Після першої відкритої сварки минув тиждень. У палаці настала дивна тиша, ніби буря не пішла, а лише сховалася. Ірина вже знала: спокій тут оманливий, а мовчання шейха часто означає, що попереду нове випробування.
Того ранку вона увійшла до його кабінету для планового огляду. Шейх сидів за масивним столом і перебирав папери. На ньому був строгий білий костюм, погляд залишався холодним.
— Докторе, — сказав він, не підводячи очей, — сьогодні розпорядок змінюється.
— Яким чином?
— Ви більше не контролюватимете мої ліки.
Ірина кліпнула.
— Перепрошую, господарю, але це неможливо.
— Це наказ.
— Я не виконую наказів, які шкодять пацієнтові.
Він повільно підвів голову.
— Ви забуваєтеся?
