Життя без прикрас— здивувався Матвій.
— Я все чую! — озвалася Ніна.
До ночі дитину вклали. Місячне світло пробивалося крізь вікно й м’яко лягало на його маленьке личко. За стінами завивав вітер, але всередині, під важкою ковдрою, було тепло. Матвій і Ніна лежали поруч, розмовляючи майже пошепки.
— Може, тут усе стане інакше, — тихо сказала вона. — Не так, як було в місті.
— Стане, — відповів Матвій, хоча в голосі його прозвучала не впевненість, а надія.
— Повітря тут інше. Може, мені справді стане легше.
Вона договорила й раптом закашлялася — різко, глибоко, ніби кашель розірвав тишу зсередини.
— Ліки випила? — спитав Матвій, одразу напружившись.
— Випила. Не тривожся. Усе буде нормально.
Ніна слабо всміхнулася й притулилася до нього. За якийсь час Матвій заснув, а вона все лежала з розплющеними очима. Тіні від гілок бігали по стінах, витягувалися, змінювали форму, ніби хтось повільно ходив по кімнаті.
Потім вона почула шарудіння.
Одне. Потім друге.
Серце забилося сильніше. Ніна підтягла ковдру до підборіддя, озирнулася й раптом подумала про сина.
— Треба Мишка перевірити.
Вона повернулася до чоловіка й почала трусити його за плече.
— Матвію. Матвію, прокинься.
Він сонно пробурмотів щось невиразне.
— Прокидайся, будь ласка.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.