Матвій постояв, озирнувся, потім мовчки звалив перший мішок на плече й виніс його за дім. За ним другий, третій. Потім узявся за старі дошки, іржаве залізяччя, розбиті кошики. Поступово кімнати ніби розкривалися, ставали просторішими. Коли піч дала тепло, дім наче ожив — рипнув, зітхнув, перестав здаватися чужим.
Для маленького Мишка вирішили відвести невелику кімнатку. Шпалери там місцями відставали, стіни виглядали не надто ошатно, зате приміщення виявилося найтеплішим.
— Мишко буде тут, — сказала Ніна, оглядаючи кімнату. — А ми влаштуємося поруч.
Матвій зупинився біля ліжка й подивився на картину, що висіла на стіні. На ній був намальований дерев’яний солдатик біля святкового дерева.
— Цю картину краще в дитячу, — сказала Ніна.
— Не подобається тут?
— Просто там їй місце.
Матвій уже хотів заперечити, потім махнув рукою.
— Гаразд. Зараз перевішу.
Невдовзі по дому рознісся стукіт молотка. Коли він забивав цвях, за стіною почувся дивний глухий звук. Матвій завмер на секунду, прислухався, але потім вирішив, що десь відвалилася стара тріска чи дошка.
Він знову вдарив молотком, схибив і влучив собі по пальцю.
— Тихо! — долинуло з сусідньої кімнати. — При дитині не лайся.
— Ти як почула?
