Лєна майже закінчила з прибиранням, коли в її голову закралася одна думка. Жінку мучила цікавість. Їй страшенно хотілося глянути на дружину Антона наживо, а не лише на фотографіях, які вона бачила в нього в телефоні. Хоч одним оком.
Усе одно, судячи з тиші, що панувала в її кімнаті, господиня квартири напевно спить. А навіть якщо й не спить, то ж вона не знає, хто така Лєна.
Тут же Лєна подумала ще й про те, що в разі, якщо дружині Антона все ж знайоме її обличчя, вона може так розхвилюватися, що з нею станеться серцевий напад.
Лєна вже бачила таке, коли в неї на очах сусідка з їхнього старого будинку, заставши свого чоловіка з іншою, впала замертво. Такий кінець виглядав дуже привабливо. Антон тоді отримає хоча б частину від цієї величезної квартири, і вони з ним зможуть купити собі власне житло.
Лєну, звісно, не дуже приваблювала перспектива прожити решту життя зі скупим і жадібним Антоном, який навіть шкодував грошей на морозиво на пляжі, а купував ласощі тільки в дешевих супермаркетах дорогою до готелю.
Ну та й годі. Все одно інших варіантів у неї немає. Вона вже не така молода, щоб вибирати.
Лєна тихенько прочинила двері до спальні й здригнулася, наткнувшись на погляд сірих очей. Вона сподівалася побачити перед собою хвору стару, а на неї, сидячи на ліжку, дивилася цілком вродлива жінка, навіть із легким макіяжем на обличчі.
Лєна розгубилася й промовила:
— Пробачте, хотіла вже зачинити за собою двері…
— Стій, — гукнула її господиня.
— Я хотіла прибрати у вас, хоча Антон казав, що в цій кімнаті не треба, але я подумала… — почала виправдовуватися Лєна, стоячи на порозі.
Галі здалося, що вона спить. У її квартирі перебувала та сама, яку вона поклялася не називати поганими словами.
— Ти що тут робиш? — насилу вгамувавши внутрішнє тремтіння, спитала Галя.
— Прибираю. Мене Антон, ваш чоловік, попросив.
— Антон попросив тебе прибирати нашу квартиру?
— Так.
Галя нервово ковтнула клубок у горлі. Усередині все стиснулося, і жінка злякалася, що зараз знепритомніє.
Із величезними труднощами опанувавши себе, вона звернулася до коханки свого чоловіка, яка стояла у дверях, поставивши їй запитання:
— Як тебе звати?
— Лєна, — відповіла та зухвало, витріщаючись на Галю.
— Лєно, тебе не бентежить те, що ти робиш?
— Що роблю? Щось не так? Я погано прибираю?
Галя нетерпляче звела брови.
— Гаразд, спитаю інакше. Ти все ще коханка мого чоловіка?
Лєна закліпала очима, дивлячись на неї.
— А ви… Ти… Звідки ти знаєш?
— Яка різниця? Я бачила вас в аеропорту, коли ви збиралися летіти до моря.
— А-а-а… Ось як ти про все дізналася. Тоді зрозуміло. Ну і що? Що ти мені зробиш? Ти інвалідка. Навіть із ліжка встати не можеш.
Лєна зробила два кроки вперед і, схрестивши руки, з викликом подивилася на дружину свого коханця.
Галі здалося, ніби їй залепили ляпаса. Навіть у голові якось неприємно загуло.
— Навіть якби я міцно стояла на ногах, битися з тобою я б не стала, — сумно промовила жінка. — Ти мені не відповіла. Ви з моїм чоловіком продовжуєте зустрічатися? Чи він по старій пам’яті попросив тебе допомогти йому з прибиранням?
