Життя без прикрасМарина заплющила очі. Тепер у тій дівчині була частина її крові. Дивно, але від цієї думки їй стало не болючіше, а тихіше всередині, ніби десь у глибині душі вперше за довгий час перестало шкребти.
За добу її повернули до барака. Життя знову покотилося знайомим колом.
Племінницю начальника за кілька тижнів виписали з медчастини, а невдовзі вона вийшла на волю. Після цього Ігор Семенович ухвалив рішення: Марину Вєтрову треба подати на дострокове звільнення. Вона не була зобов’язана допомагати. Вона могла відмовитися. Але ризикнула своїм здоров’ям заради чужого життя.
Він не любив боргів. А перед цією жінкою борг у нього був справжній.
Через два місяці надійшла позитивна відповідь. Марину звільнили.
Мить, коли ворота зачинилися за її спиною вже з іншого боку, вона запам’ятала до дрібниць. Повітря здавалося незвично легким. Небо — величезним. Навіть безпритульна кішка, що майнула біля стіни, викликала в неї таку ніжність, що Марині захотілося нахилитися, взяти її на руки й зігріти.
Вона ще не знала, що дуже скоро сама стане схожою на цю тварину: вільною, але нічийною.
Насамперед Марина поїхала додому. Про розлучення вона знала. Але про те, що Антон залишив її без останнього даху над головою, навіть не підозрювала.
Він відчинив двері й зблід так різко, ніби перед ним постала не колишня дружина, а ожиле нагадування про те, що він колись зробив. Марина дивилася на нього спокійно. Боягузтво завжди жило в цій людині, але тепер воно було видно особливо виразно: у розгублених очах, у стиснутих губах, у жалюгідному мовчанні.
— Ти навіть не впустиш мене всередину? — спитала вона. — Я вийшла, Антоне. Мені нікуди йти.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.