— Прошу хвилину уваги, — сказала Олеся.
Її голос прозвучав рівно. Галина Марківна насупилася, не чекаючи спокою. Назар перестав усміхатися, але все ще не зрозумів небезпеки.
— Галино Марківно, — вела далі Олеся, — я вдячна вам за таку рідкісну відвертість. У наш час люди часто ховають справжні наміри за красивими словами. Ви ж вирішили говорити прямо. Це, безумовно, заслуговує на відповідь.
Залою пройшла ледь помітна хвиля руху. Гості перезиралися, але ніхто не вимовив ані звуку.
— Ви маєте рацію в одному: сім’я — це взаємна допомога. І раз від сьогодні я стала частиною вашої великої родини, то хочу негайно зробити перший внесок у її, скажімо так, моральне благополуччя.
Галина Марківна відкинулася на спинку стільця. Вона все ще думала, що перемогла. Назар кивнув Олесі майже заохочувально, як кивають дитині, яка нарешті перестала вередувати.
— Одразу після реєстрації, — сказала Олеся, — ми з Назаром відкрили спільний сімейний рахунок. На нього мої рідні, які не змогли бути сьогодні тут, переказали великий весільний подарунок. Усі свої заощадження. Два мільйони.
Повітря в залі змінилося. У Галини Марківни очі блиснули так жадібно, що Олеся ледь не всміхнулася. Назар подався вперед, забувши дихати. Він уже бачив ці гроші у своїх руках. Бачив майстерню, нові матеріали, свободу від роботи, про яку говорив із відразою. Родичі за його столом теж пожвавилися: хтось витягнув шию, хтось зашепотівся, тітка Раїса навіть перестала ховати до сумки чергову закуску.
— Мої рідні вважають, що в сім’ї все має бути спільним, — спокійно вела далі Олеся. — І я вирішила наслідувати цю красиву думку. Тому з повної згоди мого дорогого чоловіка…
Вона повернулася до Назара. Той, нічого не розуміючи, швидко закивав.
— …я просто зараз переказую половину цієї суми до благодійного фонду, який допомагає тяжкохворим дітям.
Вона дістала телефон, торкнулася екрана. Пролунав короткий сигнал. На обличчі Галини Марківни спершу з’явилася недовіра, потім порожнеча, потім жах. Олеся підвела очі.
— Готово. Гроші пішли. Мені здається, це прекрасний початок нашої спільної турботи про тих, кому допомога потрібніша, ніж дорослим людям, які мріють пожити за чужий рахунок…
