Рівно опівдні до будинку подали простору машину з водієм, висувним поручнем і відсіком для візка. Олексій сам перебрався на сидіння. Марина не втручалася: він не просив допомоги й заздалегідь показав, що здатен упоратися. У дорозі обоє мовчали. Вона дивилася у вікно, він тримав телефон, майже не стежачи за екраном. Лише ближче до ділового центру Олексій повідомив, що клієнта звати Михайло Іванович. Йому шістдесят два, він володіє будівельним бізнесом, говорить неквапливо, але рішення ухвалює швидко й не любить пояснень очевидного.
Марині відвели просту роль: сидіти поруч, не втручатися і на прохання знаходити папери в портфелі. Усі папки лежали по порядку. Олексій почав додавати нові інструкції — не контролювати його поглядом, не демонструвати тривоги, не підказувати без прохання. Марина м’яко зупинила цей потік і повторила головне: вона буде поруч, і більше нічого. Він відвернувся до вікна, а після короткої паузи тихо подякував.
Переговорна була на шостому поверсі, ліфт працював справно. Михайло Іванович уже чекав. Кремезний сивий чоловік одразу простягнув Олексієві руку, не затримавши погляду на візку й не зробивши незручної паузи. Таке природне рукостискання Олексій відзначив миттєво: плечі трохи опустилися. Клієнт сказав, що радий нарешті побачити Коваленка особисто, бо вже почав підозрювати, ніби консультант існує лише в листах. Олексій сухо відповів, що майже перетворився на привида, і представив Марину своєю помічницею.
Вона влаштувалася трохи осторонь, відкрила портфель і розклала папки. Наступні сорок хвилин Марина залишалася майже непомітною. Олексій говорив про роботу інакше, ніж про все інше. Зникали затиснутість і оборонна різкість, залишалися швидкість мислення, точні числа й послідовно вибудувані аргументи. Михайло Іванович перебивав, ставив запитання, намагався перевірити слабкі місця моделі. Олексій не губився й відповідав без зайвих слів.
Лише одного разу знадобилася Марина: третя папка, сьомий аркуш. Вона відразу подала документ і знову поклала руки на коліна. Наприкінці Михайло Іванович підвівся й удруге простягнув долоню. Він коротко підтвердив, що приймає пропозицію і готовий працювати. Олексій відповів так само діловито. Ні візок, ні шість років затворництва більше не визначали того, що відбувалося. У кімнаті залишилися тільки двоє людей, які домовилися про серйозний проєкт.
Марина помітила ще одну важливу зміну. На початку зустрічі Олексій контролював кожен рух і ніби чекав незручності. Наприкінці він уже не стежив за тим, куди дивиться клієнт, і повністю зосередився на строках і розрахунках. Страх не зник заздалегідь; він відступив у процесі, коли реальна розмова виявилася сильнішою за уявні погляди. Саме тому успіх переговорів був важливий не лише для проєкту. Олексій отримав доказ, здобутий власним досвідом, що професійне життя не закінчилося за дверима дому.
На зворотному шляху Олексій довго мовчав. За чверть години обережно зауважив, що зустріч пройшла нормально. Марина поправила: вона пройшла добре. Він запитав, звідки їй судити, якщо вона не розбирається в інвестиційній моделі. Дівчина пояснила, що наприкінці Михайло Іванович не торгувався щодо строків, а отже, рішення ухвалив ще до завершення розмови. Олексій здивувався її спостережливості й згадав, що в школі Марина раніше за інших помічала чужі сварки. Вона зрозуміла: він зберіг значно більше шкільних спогадів, ніж визнавав, але від запитань поки що втрималася…
