Наприкінці другого місяця Дмитро почав приїздити чотири рази на тиждень замість трьох. Олексій не оголошував про зміну. Марина помітила зайву пару взуття в передпокої й зрозуміла, що занять побільшало. Після додаткових тренувань він виглядав виснаженим, але це була вже не безвихідна втома від болю. Так утомлюються від важкої праці, яку людина сама обрала й має намір довести до кінця.
Якось суботнього вечора, коли фізіотерапевт пішов, Олексій покликав Марину раніше, ніж звичайно. Він сидів біля столу, не відкриваючи ноутбука, і дивився в одну точку. Обличчя осунулося, руки нерухомо лежали на підлокітниках. За словами Дмитра, у найближчі два тижні можна буде спробувати підвестися з опорою. Не ходити, а лише встати, утримуючи вагу на руках. Шість років Олексій чув обережні формулювання — «можливо», «ймовірно», «побачимо». Тепер уперше з’явився конкретний термін.
Марина запитала, що він відчуває. Олексій відповів незвично відкрито: страх. Він боявся, що спроба закінчиться падінням. Під час реабілітації це вже траплялося. Лікарі називали такі епізоди робочими моментами, але для нього кожен був приниженням. Останнє слово вимовила Марина, побачивши, що сам він не може змусити себе сказати його вголос. Олексій підтвердив. Вона не обіцяла легкого успіху. Сказала, що падіння, ймовірно, будуть і далі, але після них він знову підніметься — не заради красивої фрази, а тому що завжди був людиною, яка встає.
Олексій запитав, чи не надто сміливо судити про нього після двох місяців. Марина нагадала, що знала його ще в десятому класі. Він довго дивився на неї, потім, як зазвичай у хвилини надмірної близькості, сховався за справою й звелів починати читання. За три дні сталася перша справжня сварка. На прохання Валентини Павлівни Марина розбирала у вітальні старий сімейний архів і шукала документи на будинок за 2005 рік. Папки лежали на підлозі акуратними стосами.
Олексій, виїхавши з ліфта, миттєво напружився. Він різко запитав, чи мати доручила цю роботу, і заявив, що папери належать йому й батькові. Ніхто не мав права лізти в них, не спитавши. Замість виправдань Марина визнала його правоту, закрила папку й почала складати все назад у попередньому порядку. Олексій чекав заперечень і роздратовано запитав, чому вона не сперечається. Марина чесно відповіла: вона образилася на тон, але образа не робить його претензію хибною.
Її спокій позбавив конфлікт звичного продовження. Олексій зупинив Марину й зізнався, що причина різкості не в архіві. Напередодні зателефонував ключовий клієнт і зажадав особистої зустрічі: листування й розмов телефоном стало недостатньо. За шість років Олексій жодного разу не брав участі в переговорах віч-на-віч. Марина поставила останню папку на місце й підійшла ближче. Тепер питання полягало не в тому, їхати чи ні, а в тому, як організувати поїздку. Олексій заперечив, що справа не вичерпується пандусами й ліфтами. В офісі всі спершу побачать візок…
