— Я не знаю, чому вірити, — він провів рукою по волоссю. — Але після вчорашнього я всю ніч згадував. Альона справді скаржилася на запаморочення після маминих чаїв. Мама була з нею того дня. І стосунки в них були… важкі.
— Які у вас тут таємниці? — голос Валентини Павлівни змусив обох здригнутися.
Вона стояла на порозі кухні, схрестивши руки на грудях.
— Жодних, — швидко сказав Олег і закрив банку. — Просто розмовляли.
— Серед моїх речей? — очі свекрухи звузилися. — Що такого цікавого ви знайшли в травах?
Ніна відчула, як пришвидшився пульс. Валентина Павлівна вже не виглядала просто невдоволеною. У ній проступала небезпека.
— Олег питав, що допомагає від запаморочення, — сказала Ніна. — У мене іноді буває зранку.
Валентина Павлівна подивилася на неї довгим, холодним поглядом.
— У вагітних це звичайна річ. В Альони теж паморочилося в голові. Дуже сильно. Перед самим нещасним випадком вона вже майже не трималася на ногах.
Останні слова прозвучали так, ніби їх вклали в піхви, але руків’я залишили на видноті.
Ніна мимоволі посунулася ближче до Олега.
— Давайте повернемося до столу, — сказав він. — Усе-таки свято.
— Звісно, синочку, — всміхнулася Валентина Павлівна. — Свято життя. До речі, Ніно, ти так і не скуштувала мого чаю. Я наполягаю.
Далі обід став майже нестерпним. Свекруха пропонувала Ніні то випічку, то варення, то чашку настою, то ложку якоїсь домашньої страви «для сил». Ніна відмовлялася, прикриваючись нудотою, але бачила: Валентина Павлівна їй не вірить.
Олег мовчав. Він дивився на матір інакше, ніж раніше: болісно, недовірливо, ніби намагався розгледіти під знайомим обличчям чуже.
Коли розмова майже вичерпалася, він несподівано спитав:
— Мамо, розкажи про Софію.
Валентина Павлівна завмерла з чашкою в руці.
— Про дружину Романа? А що про неї розповідати?
— Я був підлітком, погано пам’ятаю. Як вона померла?
Чашка тихо стукнула об блюдце.
— Навіщо тобі зараз це? Старе горе. Нещасний випадок. Упала зі сходів.
— Через запаморочення?
— Можливо. Вона була слабка. Вагітна. Як твоя… дружина.
Перед останнім словом була пауза, коротка, але помітна.
— І ти була поруч того дня? — вів далі Олег.
Тиша натягнулася.
Ніна помітила, як побіліли пальці Валентини Павлівни, що стискали серветку.
— Це допит? — голос свекрухи став небезпечно рівним. — Так, я була там. Приїхала провідати. А потім сталася біда.
— Майже як з Альоною. Теж сходи.
— Що ти хочеш сказати?
— Що збіг дивний. Дві твої невістки. Обидві вагітні. Обидві падають зі сходів. І ти обидва рази поруч.
Валентина Павлівна різко схопилася. Чашка перекинулася, темний чай розповзся по білій скатертині потворною плямою.
— Ти звинувачуєш мене? Свою матір? — голос її зірвався. — Це вона тобі вклала в голову? Ця жінка, яка з’явилася в нашому домі й вирішила забрати тебе?
— Ніхто тебе не звинувачує, — сказав Олег, хоча Ніна бачила, чого йому вартий спокій. — Я питаю.
— Немає ніяких збігів! — Валентина Павлівна майже кричала. — Були нещастя. А твоя дружина налаштовує тебе проти мене. Невдячний! Після всього, що я для тебе зробила.
Тепер маска остаточно злетіла. Перед Ніною стояла не турботлива господиня, а жінка, в якій страх, лють і ненависть злилися в щось темне.
— Ми поїдемо, — сказав Олег і підвівся. — Дякую за обід.
— Ти нікуди не підеш, — Валентина Павлівна стала біля виходу зі їдальні. — Не з нею. Вони завжди приходять, усміхаються, удають із себе хороших, а потім відбирають у матерів синів.
— Мамо, тобі треба заспокоїтися.
— Не говори зі мною як із хворою!
Вона різко повернулася до Ніни.
— Це ти винна. Ти і те, що ти носиш.
Ніна інстинктивно прикрила живіт долонею, ніби могла захистити дитину від слів.
— Досить, — голос Олега став твердим. — Ми йдемо.
Він узяв Ніну за руку й повів до дверей. Валентина Павлівна не стала стримувати їх руками, але її погляд палив спину аж до самого порога.
— Ти пошкодуєш, Олежику, — промовила вона тихо. — Такі, як вона, приносять тільки біду.
У поліцейському відділку їх зустріли стриманим скепсисом. Черговий, втомлений чоловік з уважними, але недовірливими очима, вислухав історію, дивлячись то на Ніну, то на Олега.
— Тобто ви знайшли напис на огорожі й на підставі цього підозрюєте вашу свекруху у двох убивствах, скоєних багато років тому? — підсумував він.
— Ось фотографії, — Ніна простягнула роздруковані знімки. — А це зразок трав’яної суміші, яку вона намагалася дати мені сьогодні.
Вона поклала на стіл серветку із загорнутою дрібкою збору.
— Його можна перевірити.
Черговий зітхнув.
— Навіть якщо там виявлять щось незвичайне, це ще не доводить зв’язок зі старими смертями. А напис міг залишити хто завгодно.
— А два однакові випадки? — втрутився Олег. — Дві вагітні жінки, обидві невістки моєї матері, обидві падають зі сходів після запаморочення. І в обох випадках поруч моя мати зі своїми травами.
Чоловік перестав дивитися так відверто скептично. Він постукав ручкою по столу.
— Збіги бувають дивними. Але для перегляду давньої справи потрібні підстави.
— «Отрута в чаї. Не пий» — хіба не підстава?
