Життя без прикрасВагітність розвивалася спокійно, хоча цей спокій був наповнений постійною внутрішньою настороженістю. Дарина прислухалася до кожного відчуття. Мирон, усупереч здоровому глузду, перечитував висновки частіше, ніж було потрібно, і ловив себе на тому, що стає не лікарем, а тривожним майбутнім батьком, який надто багато знає про можливі ускладнення.
Назар сприйняв новину серйозно. Він сів навпроти Дарини, коли йому все пояснили, і уточнив:
— Тобто в мене буде брат або сестра?
— Так, — усміхнулася Дарина. — Якщо все буде добре.
— А якщо вона буде маленька, їй не можна давати мої дрібні деталі від конструктора?
— Не можна, — сказав Мирон.
— Тоді треба заздалегідь прибрати верхню коробку. Там найнебезпечніші.
Від цього дня Назар почав готуватися до старшинства з такою відповідальністю, ніби його призначили завідувачем маленького дитячого життя. Він питав, як тримати немовля, чи можна читати йому вголос, коли воно ще в животі, і чи буде сестра розуміти, що він уже старший брат, якщо поки не вміє говорити.
Донька народилася теплого літнього ранку. Мирон був присутній не як лікар, а як чоловік, і це виявилося набагато важче. В операційній він контролював дії, тут міг тільки тримати Дарину за руку, слухати команди акушерки й відчувати, як світ звужується до її дихання.
Коли дівчинка вперше закричала, звук був різкий, тонкий, живий. Дарина заплакала відразу. Мирон стояв поруч і дивився на маленький згорток, який ще кілька років тому здавався неможливим навіть у мріях.
— Як назвемо? — спитали в них.
Дарина подивилася на доньку й без вагань сказала:
— Надія.
Мирон повернувся до неї.
— Надія?
— Так. Бо вона весь цей час була з нами. У крамниці, у чаї, у твоїй впертості, у моєму страху, у Назарі, який тримав нас на землі. Надія привела нас одне до одного.
Він кивнув. Сказати більше не зміг.
Назар прийшов до палати з Галиною Федорівною. Йому вже виповнилося десять, і він вважав себе досить дорослим, щоб не метушитися. Підійшов до сестри, довго розглядав її, потім оголосив:
— Вона маленька, але виглядає розумною. Я стежитиму, щоб її не розбалували.
— Дуже суворий брат, — усміхнулася Дарина.
— Не суворий. Відповідальний.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.