— Ходімо.
Рішення суду не повернуло втрачених місяців Лейлі й не стерло страху з пам’яті Марії. Але воно поставило крапку там, де Саїд звик ставити замки. Його визнали винним за кількома епізодами, пов’язаними з незаконним утриманням, примусом, підробкою документів і зловживанням довірою. Частину справ щодо фінансових махінацій виділили окремо. Його люди отримали свої обвинувачення. Ірина, яка співпрацювала зі слідством, уникла найгіршого й змогла зберегти лікування сина через благодійний фонд, уже не пов’язаний із Саїдом.
Шлюб Марії розірвали. Підписані нею документи оскаржили. Паспорт повернули. Гроші, які Саїд переказував на лікування її матері, він потім намагався подати як борг, але це не пройшло: перекази були оформлені як дарування й оплата медичних послуг.
Коли Марія вперше вийшла із суду з документом про свободу, спека вдарила їй в обличчя. Звичайна еміратська спека — щільна, суха, із запахом розпеченого каменю й моря десь удалині. Вона вдихнула й раптом зрозуміла, що не боїться цього повітря.
Анна обійняла її.
— Що тепер?
Марія подивилася на дорогу, де машини йшли рівним блискучим потоком.
— Спершу висплюся. Потім подзвоню мамі. Потім вирішу.
Вона не повернулася до палацу. Навіть коли юристи сказали, що частину особистих речей можна забрати, Марія попросила Анну поїхати замість неї. Собі вона залишила тільки документи, старий телефон і сірого зайця, зашитого акуратними грубими стібками.
За кілька тижнів вона винайняла маленьку квартиру в Дубаї — не розкішну, з краєвидом не на море, а на сусідню стіну й клапоть неба між будинками. У кімнаті були простий матрац, складаний стіл, чайник і два стільці. Уночі кондиціонер клацав майже так само, як у палаці, і перший час Марія прокидалася від цього звуку з шалено калатаючим серцем. Потім звикла.
Мати приїхала до неї на місяць. В аеропорту Марія побачила її маленьку постать із потертою валізою й розплакалася так, що люди озиралися. Мати теж плакала, гладила її по волоссю й повторювала:
— Жива. Господи, жива.
Вони пили чай на підлозі, бо стола ще не вистачало на все, їли привезені матір’ю сухарі й сміялися з того, що в квартирі немає нормальної каструлі. Це було щастя — незграбне, бідне, непевне, але справжнє.
Лейла відновлювалася повільно. Після лікарні вона не відразу повернулася до родини. Їй було важко перебувати там, де всі питали, чому вона раніше не подала знаку, чому мовчала, чому не втекла. Навіть люблячі люди іноді ставлять запитання, від яких боляче.
Марія розуміла це краще за багатьох.
Вони почали зустрічатися в маленькому кафе при центрі допомоги жінкам. Спершу просто сиділи поруч і мовчали. Потім Лейла розповідала про дитинство, про те, як батько вчив її вести рахунки й не боятися підписів. Марія розповідала про салон, про матір, про те, як мріяла відкрити маленький кабінет косметології й ніколи ні від кого не залежати.
Одного разу Лейла принесла ту саму чорну абаю зі срібною вишивкою…
