Чоловік у сірому костюмі теж не витримав. Спершу все заперечував, потім почав давати свідчення, намагаючись урятувати себе. Керуючий визнав, що виконував накази. Охорона стверджувала, що не знала подробиць, але повідомлення в телефонах говорили інше: «нижній рівень не відчиняти», «новій дружині не давати підходити», «якщо буде шум — увімкнути насоси».
Саїда затримали не так, як у кіно. Без крику, без театральних кайданків перед камерами. Його викликали на допит, потім прокуратура клопотала про запобіжний захід. Активи, пов’язані зі справою, тимчасово заморозили. Частина родичів відступилася від нього одразу, частина намагалася зам’яти скандал, але Лейла вже не була самотня. Її родина, якій роками показували підроблені повідомлення й записи біля воріт, прийшла до лікарні з квітами й сльозами.
Марія боялася зустрітися з Лейлою.
Їй здавалося, що та побачить у ній не рятівницю, а жінку в своїй абаї. Ту, чиєю тінню Саїд намагався замінити її. Але одного разу Лейла сама попросила, щоб Марія прийшла.
У лікарняній палаті було тихо. За вікном синіло спекотне небо, скло віддзеркалювало білі стіни й зелену лінію кисневого шланга. Лейла сиділа на ліжку, вкрита легкою ковдрою. Вона стала виглядати краще, але очі все ще були втомлені.
— Ви мене боїтеся, — сказала вона.
Марія сіла на стілець.
— Мені соромно.
— За що?
— За те, що я жила нагорі. Носила ваш одяг. Підписувала його папери. Не розуміла.
Лейла довго дивилася на неї.
— Я жила з ним багато років і теж не відразу зрозуміла. Розумні жінки теж потрапляють у пастки. Добрі жінки. Обережні. Освічені. Будь-які.
Марія стиснула руки на колінах.
— Я думала, він урятував мене.
— Іноді клітку будують зі спасіння.
Ця фраза залишилася з Марією надовго.
Процес тривав місяцями. Їй дозволили виїхати з країни, але вона залишилася до основних слухань, бо Лейла попросила її дати свідчення особисто. Марія боялася. Перед кожним засіданням у неї холонули долоні, пересихало в роті, починала боліти щока, хоча слід від удару давно зник. Саїд дивився на неї з таким спокійним презирством, ніби й досі вважав її своєю річчю.
Одного разу в коридорі суду він пройшов повз і тихо сказав:
— Ти могла жити як королева.
Марія зупинилася.
Раніше вона б опустила очі. Тепер подивилася просто на нього.
— Королеви не просять дозволу дихати.
Анна, яка стояла поруч, узяла її під руку…
