— Матусю, дивися! Вони скоро виростуть, так?
Оксана усміхнулася й дістала серветку, щоб витерти доньці долоні.
— Обов’язково. Ти ж посадила їх дуже акуратно.
Мирослава вмостилася поруч, бовтаючи ногами. У повітрі пахло травою, теплою землею й свіжою випічкою з пакета, який Оксана принесла після ранкового замовлення. Усе довкола було простим і мирним. Саме тому вона наважилася.
— Міро, можна я спитаю тебе про дещо?
— Звісно.
— Про те відео. На старому планшеті. Чому ти почала записувати?
Донька замовкла. Не злякалася, не відвернулася, просто замислилася, ніби перебирала в пам’яті події, які дорослі вважали надто складними для дитини.
— Мені не подобалася тітка Влада, — нарешті сказала вона.
— Чому?
— Вона усміхалася тобі. У торговельному центрі теж усміхалася. А коли ти відійшла, вона сказала татові, що ти надто повільна і що з тобою нудно. Я почула. А потім у парку вона дивилася на нас і говорила, ніби ти за мною не стежиш. Але ти стежила. Ти завжди дивилася.
Оксана відчула, як горло стислося.
— Ти все це помічала?
Мирослава кивнула.
— Діти теж чують, коли дорослі думають, що вони не чують.
Оксана не знайшлася, що відповісти.
— А того вечора, — продовжила дівчинка, — тато сказав, що затримається на роботі. Я хотіла показати йому малюнок, бо намалювала нашу сім’ю. Потім почула машину. Я спустилася тихенько, щоб зробити сюрприз. Але тато зайшов із тіткою Владою. Він її обійняв. Я злякалася й сховалася за великою квіткою.
— І ввімкнула планшет?
— Так. Старий був у мене. Я гралася ним раніше, але без інтернету. Я згадала, як ти казала: якщо хтось робить щось погане, треба мати доказ. Ти казала це, коли в нас зникла посилка біля дверей.
Оксана ледве пам’ятала ту розмову. Для неї це була побутова фраза, випадково сказана дитині. А Мирослава запам’ятала.
— Я натиснула запис, — сказала дівчинка. — Спочатку думала, просто покажу тобі, що тато привів тітку Владу. А потім вони почали говорити погане. Про гроші. Про тебе. Про мене. Мені стало страшно.
Оксана обережно обійняла доньку за плечі.
— Чому ж ти не сказала мені одразу?
Мирослава опустила очі.
— Бо тато казав тітці Владі, що мама не повинна знати. Він сказав: «Вона не дізнається». Я подумала, що якщо ти дізнаєшся, тато розсердиться. А він тоді часто сердився. Я не хотіла, щоб тобі було ще болючіше…
