На екрані Влада нервово провела пальцями по волоссю.
— А якщо адвокат Оксани почне ставити запитання? Я все-таки давала висновок як фахівчиня. Спостереження збоку можна оскаржити.
Назар відкинувся на спинку дивана й усміхнувся.
— Тому ми зробимо так, щоб вона сама підтвердила твої висновки.
— Як?
— Я вже знімав її, коли вона плакала. Спровокував — і готово. У суді Кравець теж виведе її з себе. Вона зірветься, почне кричати, і суддя побачить саме те, що ти написала: істерична мати, яка не вміє тримати себе в руках.
В Оксани потемніло в очах. Ось воно. Її зрив, її сльози, її приниження — усе було заздалегідь вписане в сценарій. Навіть біль використали як доказ.
На записі Влада тихо засміялася.
— Ти жорстокий.
— Я практичний. Вона сама винна, що така слабка.
Вони цокнулися келихами. Потім Назар додав:
— Щойно рішення буде на мою користь, оформимо продаж дому. Гроші поділимо так, як домовилися. А потім поїдемо за кордон. Подалі від цієї плакси та її скарг.
— Із Мірою?
— Звісно. Формально вона буде зі мною. Але поратися з нею будеш ти. Тобі ж хотілося стати частиною мого життя.
Влада скривилася, але нічого не заперечила.
Відео закінчилося. Екран потемнів.
Кілька секунд ніхто не рухався. Оксана чула лише власне дихання й тихі ридання Мирослави. Потім зала вибухнула шепотом. Люди оберталися до Влади. Та різко схопилася й кинулася до виходу.
— Зупинити її! — наказав суддя.
Пристав біля дверей перегородив шлях. Влада спробувала відчинити двері, смикнула ручку, але її схопили й повернули до зали. Весь її бездоганний образ розсипався: обличчя спотворилося, руки тремтіли, голос зривався.
— Я нічого не робила! Це він! Він мене втягнув!
Назар, якого все ще тримали пристави, закричав:
— Брешеш! Це ти все вигадала! Ти хотіла гроші!
— Ти обіцяв одружитися! — Влада майже верещала. — Ти сам сказав, що треба знищити її, щоб вона не отримала ні доньку, ні дім!
Суддя вдарив молотком так сильно, що звук розітнув хаос.
— Тиша! Усі зізнання будуть занесені до протоколу. Пристави, ніхто з цих осіб не залишає залу.
Кравець стояв біля свого столу блідий, з перекошеною краваткою. Упевненість зникла. Він дивився на документи, які ще вранці здавалися зброєю перемоги, а тепер перетворилися на доказ змови.
Мороз повільно повернувся до Оксани.
— Дихайте, — тихо сказав він. — Тепер правда на нашому боці…
