Голос був тихим, але в мертвій тиші зали пролунав виразно. Усі обернулися. Мирослава стояла біля входу сама, з портфелем за плечем і старим планшетом у руках. Щоки в неї почервоніли від хвилювання, але вона не плакала.
— Міро! — Назар схопився так різко, що стілець скреготнув по підлозі. — Негайно вийди звідси!
Дівчинка здригнулася, але залишилася на місці.
— Ваша честь, — відразу втрутився Кравець, — це порушення порядку. Дитина не повинна бути присутньою на такому засіданні, тим більше переривати оголошення рішення.
Мороз підвівся.
— Ваша честь, ідеться про долю цієї дитини. Якщо вона прийшла з чимось важливим, суду варто бодай вислухати її.
Суддя підняв долоню, змушуючи всіх замовкнути. Його погляд став суворим.
— Пане Назаре, сядьте. Пане Кравцю, ваші заперечення буде занесено до протоколу. Дівчинко, підійди.
Мирослава пішла вперед. Маленькі кроки відлунювали по підлозі. Вона не дивилася на батька, який був біліший за стіну. Не дивилася на Владу, що раптом утратила впевненість. Вона дивилася лише на суддю.
— Як ти тут опинилася? — спитав він уже м’якше.
— Мене привезла тітка до будівлі, — сказала Мирослава. — Я знала, що тут мама. Я чула, що тато каже всім, ніби мама погана.
— Міро, мовчи! — зірвався Назар.
Суддя вдарив молотком.
— Ще одне слово — і я накажу вивести вас із зали.
Назар сів, але пальці його судомно вчепилися в край столу.
Мирослава ковтнула.
— Ваша честь, тато казав, що мама часто злиться. І тітка Влада казала, що мама погано про мене дбає. Але це неправда. Можна я покажу вам відео? Мама не знає, що воно в мене є.
Оксана прикрила рот долонею. Серце забилося так, ніби от-от розірветься. Що могла записати Міра? Чому вона мовчала?
Кравець знову схопився.
— Ваша честь, запис дитини не може бути прийнятий без перевірки. Його могли змонтувати, отримати незаконно, неправильно витлумачити.
— А може, він пояснить, чому ваш експерт давала неправдиві свідчення, — жорстко відповів Мороз.
Суддя подивився на планшет.
— Секретарю, під’єднайте пристрій до екрана. Ми спершу подивимося, що там, а вже потім вирішуватимемо, як оцінювати запис.
— Ні! — вигукнув Назар. — Це пастка!
Його голос зірвався так різко, що сумніви на обличчі судді зникли. Секретар узяв у Мирослави планшет, знайшов кабель, і за хвилину на великому екрані з’явився тьмяний інтерфейс старого пристрою. Мирослава підійшла ближче й показала маленьким пальцем на один файл.
— Оцей, — сказала вона. — Тільки ввімкніть із початку…
