Після засідання Оксана майже не пам’ятала, як вийшла із зали. Мороз намагався щось говорити, але слова проходили повз. У неї було відчуття, що вона сама підписала вирок. Наступного дня мали оголосити рішення, і Оксана вже знала, яким воно буде.
Уночі Назар не повернувся додому. Ймовірно, святкував перемогу. Оксана сиділа біля ліжка Мирослави й гладила доньку по волоссю. Дівчинка спала неспокійно, притискаючи до себе той самий старий планшет.
— Матусю? — Мирослава розплющила очі. — Ти плачеш?
Оксана нахилилася й поцілувала її в лоб.
— Спи, моя хороша. Я просто хочу, щоб ти знала: що б завтра не сталося, я люблю тебе понад усе на світі. Завжди.
Мирослава сонно обійняла її за шию.
— Я теж тебе люблю.
Оксана вийшла з кімнати з відчуттям, ніби залишає там частину власного серця. Ранок був сірим і важким. У суді вона сиділа нерухомо, з припухлими очима. Мороз поруч виглядав зібраним, але похмурим.
Назар, навпроти, сяяв свіжістю. Новий костюм, акуратна зачіска, упевнені жести. Кравець щось шепнув йому, і обидва коротко всміхнулися. У залі була присутня Влада — у світлій сукні, спокійна й майже тріумфальна.
Суддя увійшов. Усі підвелися. Почалися заключні слова.
Кравець говорив першим. Він упевнено перелічував докази: фотографії, фінансові документи, свідчення фахівчині, поведінку Оксани на попередньому засіданні. Його голос ставав дедалі гучнішим.
— Ми бачили на власні очі, що відповідачка не здатна контролювати емоції. Ми почули думку експерта. Ми вивчили документи. Йдеться тут не про покарання дружини. Йдеться про захист дитини. Мирославі потрібен стабільний дім і стабільний із батьків.
Він сів із виглядом людини, яка поставила останню крапку.
Мороз підвівся повільно.
— Ваша честь, перед нами не докази, а ретельно зібрана картина, створена для знищення людини. Фотографія фіксує мить, але не показує, що було до неї. Виписка показує ім’я на картці, але не руку, яка нею розплачувалася. Експерт може користуватися термінами, але терміни не завжди дорівнюють правді.
Він подивився на Оксану.
— Ця жінка не ідеальна. Жоден із батьків не ідеальний. Але вона сім років жила для доньки. Її слабкість зараз — не доказ вини, а наслідок тиску, якого її піддали. Прошу суд побачити не лише теки, а й людину.
У залі стало тихо. Суддя відкрив матеріали справи. Оксана опустила очі.
— Вивчивши подані документи та вислухавши сторони, суд зазначає, що позивач надав значний обсяг доказів, — почав він безсторонньо. — Фотографії вказують на неналежний стан дому. Фінансові документи демонструють спірні витрати з картки відповідачки. Особливе значення мають свідчення фахівчині, підтверджені поведінкою відповідачки під час засідання.
Оксана перестала дихати. Назар трохи повернув голову, і на його губах з’явилася тонка переможна усмішка.
— З огляду на інтереси неповнолітньої Мирослави суд постановляє…
Молоток піднявся. І саме в цю мить біля дверей пролунало:
— Зачекайте…
