Роман коротко розсміявся й сказав, що не повірить жодній обіцянці. Щойно заручниці опиняться за дверима, його розстріляють або передадуть людям, які зроблять смерть довгою. Богдан поклявся пам’яттю Марини й Лесі, що не вб’є свою кров, якщо Оксана й Міла підуть неушкодженими.
На обличчі Романа на мить з’явився колишній вираз. Він теж пам’ятав Марину, яка сміялася у дверях, і однорічну Лесю, що трималася за його палець. Спогад майнув і згас; кузен похитав головою, заявивши, що зайшов надто далеко й вороття вже немає.
Він перевів зброю з Міли на Богдана. Усі погляди потягнулися за стволом, і в цю мить забутий біля стіни Степан поворухнувся. Поки решта стежили за перемовинами, старий зумів підтягнути зв’язані руки до пістолета, що випав поруч з одним із поранених.
Степан гукнув Романа. Голос був слабкий, але знайомий, і той машинально повернув голову. Керуючий натиснув на спуск, влучивши йому в плече.
Куля не вбила Романа, лише розвернула на пів кроку. Його рука сіпнулася раніше, ніж він устиг осмислити те, що сталося, і два постріли у відповідь пішли вниз, у бік Степана, який лежав. Старий обм’як на бетоні й більше не ворухнувся.
Охоронець, який тримав Мілу, відволікся лише на один вдих. Дівчинка вп’ялася зубами в рукавичку, вивернулася з-під руки й кинулася до матері. Чоловік вилаявся, вихопив зброю й повів ствол услід дитині, яка бігла.
Тепер лінія відкрилася. Данило вистрілив один раз із даху, і викрадач упав раніше, ніж устиг натиснути на спуск. Міла перетнула вільний простір і впала навколішки біля Оксани, притулившись обличчям до її ніг.
Богдан уже рухався до Романа. Поранений кузен підняв пістолет лівою рукою й вистрілив; куля розпорола бік піджака, не зачепивши тіла. Богдан міг відповісти в груди, однак прицілився нижче й поранив Романа в стегно.
Той важко опустився на підлогу. Троє спільників, що залишилися, побігли до трапа, але південний вихід перекрила група Остапа. Двох зупинили на причалі, третього взяли живим біля самого корабля, і за кілька секунд на складі чулося лише важке дихання.
Богдан ногою відкинув зброю кузена. Роман лежав на спині, насилу залишаючись при тямі, і вимагав закінчити почате. За багато років Богдан віддав досить смертельних наказів, але тепер відмовився.
Він сказав, що Роман житиме, постане перед судом і щоранку пам’ятатиме, як програв чотирирічній дівчинці. Кузен заплющив очі й більше не промовив ані слова. Кирило підійшов із наручниками, а Богдан відвернувся від людини, яку колись вважав останньою сім’єю.
Остап розрізав стяжки на руках Оксани. Вона опустилася на бетон і обійняла Мілу, обидві тремтіли так сильно, що не могли підвестися. Богдан став перед ними навколішки й після довгого мовчання спромігся сказати лише, що просить пробачення за недовіру й завданий біль.
Оксана не відповіла, лише міцніше притисла до себе доньку. В іншому кінці приміщення Кирило покликав лікаря: Степан був іще живий, хоча під ним швидко розтікалася темна пляма. Богдан схопився й побіг до старого, розуміючи, що той щойно заплатив за порятунок Міли власною кров’ю…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
