В одному з фургонів Оксану й Мілу нарешті заштовхали на заднє сидіння й посадили поруч. Руки матері були стягнуті пластиком за спиною, дитину зв’язувати не стали: викрадачі не бачили небезпеки в чотирирічній дівчинці. Оксана нахилилася до її вуха й ледь чутно спитала, чи пам’ятає Міла гру із залишеними дорогою знаками.
Дівчинка кивнула, притулившись щокою до материного плеча. На волоссі в неї трималися дві заколки-метелики, на зап’ястку був пластиковий браслет із ромашкою, на шиї — ланцюжок із місячним каменем, на який Оксана довго відкладала гроші. У кишені пальта лежала скріпка, випадково піднята напередодні.
Коли фургон сповільнився біля першого світлофора, Міла проштовхнула одну заколку у вузьку щілину біля вікна. На наступній зупинці назовні впав браслет, потім друга заколка й скріпка. Останньою вона відпустила ланцюжок — найулюбленіший подарунок, що найкраще відбивав світло на темній вулиці.
Оксана дивилася, як донька діє в цілковитій тиші. По її щоках текли сльози, але вона не видала ані звуку, щоб не привернути уваги чоловіків, які сиділи попереду. Міла трималася спокійніше за матір, хоча ледь діставала ногами до підлоги фургона.
У маєтку Богдан підняв знайомих у поліції й зажадав терміново отримати записи дорожніх камер за останні півтори години. Данило вивів людей на вулиці, а решта перевіряли всі можливі шляхи від центру до околиць. За сорок п’ять хвилин почали надходити перші повідомлення про дивні дитячі речі, знайдені на проїжджій частині.
Заколка, браслет, ще одна заколка, металева скріпка — Богдан позначав кожну знахідку на великій карті. Точки витягувалися в пряму лінію через міст до старого прибережного району. Коли біля дороги зблиснув місячний камінь, стало ясно, що це не випадковість, а маршрут, залишений Мілою.
Лінія вела до занедбаного складу, де Степан зустрічався з Романом. Неподалік були вантажні причали, і один із кораблів готувався відійти вночі. Якщо заручниць проведуть на борт, знайти їх потім буде майже неможливо.
Богдан наказав зібрати всіх вільних людей, машини й дві бригади лікарів, які мали чекати за периметром. Офіційні підрозділи він до операції поки не залучав: поява патрулів могла змусити Романа негайно вбити заручниць і перетворити сімейну змову на публічну перестрілку. Діяти треба було швидко й приховано.
Колона виїхала за ворота незадовго до десятої. Богдан сидів попереду, тримаючи на колінах плюшевого кролика, і вперше за багато років молився — не за власне життя, а за дитину, яка віддала йому останні ліки, і за жінку, яку він ледь не згубив недовірою. Попереду, за смугою туману, вже проступали вогні старих причалів…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
