Він увійшов до будинку, заварив чай і сів біля вікна.
На столі лежала книжка, яку він зранку залишив розкритою, поклавши закладку донизу. Він узяв її, розгорнув, але читати не став. Просто дивився на сад, де в густіших сутінках розпливалися обриси кущів і дерев.
Телефон коротко блимнув.
Повідомлення було від Аркадія.
«Савелію Андрійовичу, доповідаю. Після первинних допитів встановлено ще п’ятьох причетних. Розпочато повну перевірку місцевого управління. Ви здійняли справжній шторм. Дякую за твердість».
Старий поклав телефон на стіл.
Він не хотів ставати причиною шторму. Але й промовчати не міг. Справедливість — це не коли слабких карають напоказ. Справедливість починається там, де сильні зобов’язані дотримуватися тих самих правил, що й решта.
Він допив чай, вимкнув світло і вийшов на ґанок.
Небо було всіяне зорями — яскравими, великими, майже живими. Такі зорі видно лише там, де немає міського світла й зайвого шуму.
Савелій Андрійович глибоко вдихнув. Рука сама потяглася до кишені, де раніше лежало старе посвідчення. Тепер його там не було. Але гідність, яку цей документ колись підтверджував, залишилася при ньому…
