Акуратна, намальована олівцем, із позначками, в яких він не одразу розібрався. Потім розібрався. Це була схема місцевої бібліотеки з хрестиком в одному конкретному місці.
Він подивився на старого. «Дякую», — сказав він. «Не мене дякуйте», — відповів Остап Григорович і прибрав зі столу чашки.
Розмову було закінчено.
Тієї ж ночі в місті сталося дещо ще. Роман зустрівся з Барином.
Це саме по собі було подією, бо вони намагалися не перетинатися без потреби. Надто різні люди, надто різні методи, надто мало довіри. Але смерть діда створила ситуацію, у якій кожен із них розумів: поки вони між собою не домовляться, третій може ввійти непоміченим.
Зустріч відбулася в ресторані «Посейдон», закритому для інших. Богдан про цю зустріч дізнався наступного дня. І не від своїх людей, бо своїх людей у місті в нього не було.
Він дізнався від буфетника в портовій їдальні, який випадково почув, як двоє робітників обговорювали, що вчора весь «Посейдон» був викуплений на вечір, а біля входу стояла охорона з обох боків. Богдан сидів із тарілкою борщу й думав про те, що домовленість між Романом і Барином — це для нього погано. Двоє людей, які не люблять одне одного, але знайшли спільного ворога, стають небезпечнішими за кожного з них окремо.
Спільний ворог у цьому разі — будь-хто, хто претендує на місце смотрящого ззовні. Тобто він. Він їв борщ і думав.
Борщ був добрий. У портових їдальнях борщ завжди добрий, бо його варять для людей, які працюють руками й не хочуть ніяких ресторанних хитрощів, а хочуть, щоб було гаряче й ситно. Після обіду він пішов до бібліотеки.
Цього разу він знав, куди йти. Бібліотека посеред дня була майже порожня. Пенсіонерка біля вікна все та сама, тільки журнал інший.
Школяра не було. Оксана за стійкою перебирала картки з виглядом людини, яка робить звичну роботу й думає про інше. Богдан увійшов, кивнув їй, як кивають знайомому, і пройшов у дальню залу, туди, де стояли старі підшивки газет і стелажі з книжками з краєзнавства.
Схема діда була акуратна й точна. Хрестик стояв біля дальньої стіни в секції з підшивками за 80-ті роки. Богдан знайшов потрібний стелаж, провів пальцем по корінцях, перелічив полиці згори донизу.
Третя полиця знизу, п’ятий том праворуч. Підшивка районної газети за 1987 рік. Він потягнув її на себе.
За нею, притулений до задньої стінки стелажа, стояв тонкий записник у чорній коленкоровій палітурці. Такі продавали в усіх канцелярських магазинах країни років тридцять поспіль, і в кожного службовця такий був у шухляді столу. Нічим не примітний, абсолютно непомітний серед старих книжок.
Богдан узяв його в руки, потримав, потім засунув у внутрішню кишеню вітрівки, поставив підшивку на місце й вийшов із зали. Біля стійки він зупинився. Оксана дивилася на нього.
Вона бачила, куди він ходив, і, судячи з виразу обличчя, щось розуміла. Або здогадувалася.
— Ваш дід був розумною людиною, — сказав Богдан тихо.
— Я знаю, — сказала вона. Голос у неї не здригнувся, але пальці стиснули картку трохи сильніше, ніж треба.
— Ви в порядку?
Вона подивилася на нього так, як дивляться на запитання, яке ставлять невлад.
— У якому сенсі?
— У будь-якому, — сказав він.
Вона помовчала, потім сказала те, що, мабуть, говорила не перший день самій собі:
— Усе нормально.
Але нормально не було нічого, і вони обоє це розуміли. Богдан кивнув і вийшов. На вулиці він пройшов квартал, звернув у провулок, став у тіні між двома будинками й відкрив записник.
Дід писав дрібним рівним почерком, таким, яким пишуть люди, що звикли економити папір і звикли, що написане читає тільки одна людина, та сама, якій це адресовано. Записи охоплювали майже вісім років. Дід почав їх давно, задовго до того, як зрозумів, чим саме все це скінчиться.
Богдан читав і відчував, як земля повільно йде вбік, хоча стояв він цілком нерухомо. Дід вів облік. Методично, скрупульозно, без емоцій.
Дати, суми, імена. Рух общака за вісім років. Куди йшли гроші, через кого, у які структури.
І поруч, коротко, своєю мовою: чий підпис стояв на кожному переказі, чия рука тримала кран, чиє ім’я в цьому місті вимовляли з повагою і ніколи не пов’язували з тим, що відбувалося в порту й на ринку. На восьмій сторінці стояло ім’я. Одне…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
