— Може, й бреше, — не став сперечатися Федір. — Тільки от до нього іноді приятелі старі приїжджали. І я чув їхні розмови. Іноді вони про ці камені між собою говорили. Одне одному ж навіщо брехати?
Федорові, який час від часу чув ці розмови, стало цікаво. І він розпитав бабусиного сусіда докладніше про те саме місце. Старий розповідав із задоволенням. Описував місцеві краєвиди. А про камені якось дивно сказав. Мовляв, вони не всіх і не завжди до себе підпускають. Навіть якщо точно місце знати, ні за що не знайдеш, якщо час іще не настав. І все ж Федорові він докладно розповів, як знайти камені. Дуже вже хлопець просив. І навіть карту намалював.
— У тебе карта є? — захоплено вигукнула Альонка.
Катя поділила захват подруги. Їхня розмова в кафе дедалі більше починала нагадувати передмову до пригодницького роману.
— Є! — кивнув Федір.
— Я в ділі! — ляснув приятеля по спині Стас. Очі його вже палали азартом.
— Я теж! — тут же відгукнувся Олег. Він, може, й не любив особливо мандрувати, але від приятелів відставати точно не хотів.
Альонка й Катя перезирнулися запитально.
— Дівчата, ви самі дивіться, — похитав головою Федір. — Зважте всі за і проти. Похід буде не з легких. Гори, ліс, сон у наметі, комарі. Може, і більших хижаків зустрінемо. Треба воно вам?
Федір знав, на що тиснути. Це вже було схоже на виклик. Альонка й Катя, не змовляючись, хором вигукнули «так». І відразу за столом знову запанувала атмосфера веселощів. А ще в цю мить усі п’ятеро відчули близькість. Відчули себе саме командою, єдиним цілим, компанією, де один за всіх і всі за одного.
Тепер на них чекала пригода. Похід непростий. Але ж вони разом. Вони точно допоможуть одне одному впоратися з труднощами й неприємностями. Пісні біля вогнища, похідний суп, ночівля в наметі, гірська річка, захопливі краєвиди природи. Думки про все це п’янили й паморочили голову.
— Нам треба як слід підготуватися, — міркував Федір. — Нам знадобляться намети, великі рюкзаки, туристичні килимки, може, зігрівальна ковдра. Знаєте, спеціальна така, туристична.
Решта теж узялися доповнювати список потрібними речами. Олег навіть дістав із рюкзака блокнот із ручкою, почав записувати.
Підготовка до походу була тривалою й захопливою. Вона піднімала всім настрій, запалювала юні серця ентузіазмом. Вони багато тоді говорили про свої бажання, про заповітні мрії, які довірять каменям.
— Я й не знаю, чого тепер бажати, — радів Стас. — Уже вступив куди хотів. Щось вигадаю, побачимо.
— Я багатим хочу стати, — ділився сокровенним Олег. — Таким, щоб прям зовсім багатим. Величезний дім, багато грошей, дружина-супермодель, відпочинок на дорогих курортах, крута тачка. Що захотів, те й купив.
— А я… — Альонка мрійливо закотила очі. — Я загадаю, щоб ніколи не старіти. Щоб усе життя ось такою залишатися.
— Із бажаннями треба бути обережними, — зауважив Федір. — Треба сто разів зважити, перш ніж загадати. А то ж, знаєте, кажуть: бійся своїх бажань. Вони мають властивість збуватися. Тож кожен має ретельно обдумати свою мрію…
