Катя ревнувала. Шалено ревнувала Федора до цієї розмальованої вискочки Вероніки. Ох, як вона її ненавиділа! Наче однокласниця забрала в неї, у Каті, найдорожче. Роман тривав, за мірками підліткового віку, довго — півтора року. А у випускному класі щось між ними таке сталося — розбіглися.
Чутки різні ходили. Чи то Вероніка Федорові зрадила, чи то її в нього відбив якийсь студент, так чи інакше, солодка парочка розійшлася. Федір потім уже, багато років по тому, розповів Каті, що ж тоді сталося. Жодної драми не було. Просто він усвідомив, що вони з Нікою — різні люди. Їй подобалися дискотеки, походи в кафе й ресторани, танці. Федора приваблювали розмови по душах, книжки, творчість, природа. Їм зрештою просто не було про що говорити.
— Нам просто стало нудно одне з одним, — казав Федір. — Ми обоє зрозуміли, що нам потрібен хтось іще, хтось інший. Розійшлися мирно й за взаємною згодою. А ви вже самі в школі версії будували одна химерніша за іншу. Ми вас просто не переконували. Мені, наприклад, навіть цікаво було, що ще про нас вигадають.
І якось так склалося, Катя й сама не зрозуміла як, що після розставання Федора й Вероніки в них утворилася дуже тепла така компанія. Федір, його два приятелі Стас і Олег, і Катя з Альонкою. Само собою так вийшло. Усі п’ятеро, звісно, знали одне одного давно, але не спілкувалися так тісно. А тут на одній зі шкільних дискотек раптом опинилися поруч. Стас пожартував, Альонка підхопила. Федір, Олег і Катя щиро, від душі засміялися. Катя відчула це фізично — зв’язок, який між ними виник. Здається, решта теж щось відчула. Так і почалася їхня дружба.
Міцна компанія й сміливі плани
Весело було. Кожен із них приносив у компанію щось своє. Альонка — витонченість і елегантність. Стас — дух авантюризму й ризику. Олег — спокій і впевненість. Катя — доброту й турботу. А Федір… він завжди вигадував і видавав ідеї. Ідеї, від яких усі інші приходили в цілковитий захват.
Вони часто збиралися ввечері у дворі, то в одного, то в іншого з їхньої компанії. Просто гуляли містом. Іноді ходили в кіно чи на концерти. Разом готувалися до іспитів. Дивовижно, але це виявилося дуже ефективно. Катя ніколи б не могла подумати. Їй здавалося, зубрити формули й дати треба наодинці. А тут то один запропонує, як запам’ятати все швидше, то другий складну тему пояснить, то третій щось важливе підкаже.
І от так, спільними зусиллями, вони й підготувалися. Підготувалися настільки добре, що кожен потім вступив куди хотів, і навіть без репетиторів. Втім, може, час був такий. Катя сумнівалася, що за вимог сучасної програми в них би цей номер пройшов.
Катя й Альона, як і раніше, були закохані у Федора. І обидві це знали. Просто ніколи не говорили одна з одною про таке. І від Федора, і від інших хлопців, звісно, свої почуття приховували. Каті здавалося, що це все зіпсує їхню дружбу, їхні чудові стосунки, особливу ауру, особливий настрій їхньої маленької, але такої міцної й дружної компанії.
У перше літо після школи друзі були разом. Складали іспити. Обов’язково святкували удачі й успіхи на цій ниві. Підтримували й підбадьорювали одне одного. А потім настав той щасливий момент, коли стало ясно: усі вступили! Навіть Стас пройшов на бюджет на свій аерокосмічний факультет, куди так і прагнув завжди. Він не вірив в удачу. Думав, що його знань не вистачить для вступу. Але вийшло. Федір і Олег допомогли приятелеві опанувати складні теми з фізики.
Успіх спочатку відзначили в кафе. Гуляли довго, весело. Здається, Катя ніколи не була такою щасливою, безтурботною, впевненою у світлому майбутньому, як тоді. Позаду складні іспити, вона студентка, і друзі поруч. Сміх, жарти, мрії про майбутнє. А потім Федір запропонував піти в похід у гірські ліси, розташовані в сусідній області. І всі якось одразу цю ідею підтримали.
— Там є старе урочище й камені. Кажуть, там стоять, мов ізваянія, давні камені, схожі на пам’ятники. Цим каменям багато тисяч років. За легендою, до них нелегко дістатися. Але хто дістанеться й загадає бажання, воно обов’язково здійсниться.
Хлопці й дівчата слухали розповідь Федора, як завжди, затамувавши подих. Це нагадувало початок пригодницького фільму. У Каті навіть у животі похололо.
— І звідки ти все це знаєш? — здивувався Олег.
— У мене бабуся в селі живе. І є в неї сусід, він із тих місць. Старий уже. Його сюди донька привезла ближче до себе, щоб доглядати. Сусід цей часто свою малу батьківщину згадує. Я з дитинства його розповідями заслуховувався.
— То, може, він бреше? — знизав плечима Стас. — Або прикрашає?
