Іра втратила роботу й сім’ю через наклеп, але в бабусиному домі вирішила розібратися в минулому матері

Лише Тамара Романівна сяяла щасливою, гордою усмішкою. У надісланому синові повідомленні вона написала: «Я знайшла твою дочку».

Її запитання про слух перед операцією було не випадковим. Ще сліпою вона розпізнала в голосі Іри знайомі інтонації — так говорила Олена, Вікторова наречена. Але боялася помилитися. Відновити зір їй знадобилося, щоб побачити дівчину й переконатися: у їхньому домі справді з’явилася дочка Олени й Віктора.

Віра Степанівна кинулася по серцеві краплі. Невдовзі вітальнею поширився запах ліків, і потроху всі заспокоїлися.

Віктор із захопленням дивився на дочку. Він упізнав би її й на вулиці, серед натовпу: вона була як дві краплі води схожа на його кохану Олену.

— А мама де? — запитав він, узявши Ірину за руки.

— Мами немає, — сумно відповіла вона й відвернулася від Тамари Романівни.

Ірі здавалося, що бабуся тут зайва. Хотілося поговорити з батьком наодинці. Ні дід, ні кухар із покоївкою їй не заважали, але бачити поруч Тамару Романівну вона не хотіла. Про маму в її присутності говорити не могла.

Віктор зрозумів. Обійняв дочку й сказав:

— Поїхали додому.