Життя без прикрасВід пережитого горя Надія майже повністю посивіла. Віра трималася поруч, хоча й сама ледве давала собі раду. Вона до останнього сподівалася, що сталася жахлива помилка, що Кирило живий, що одного дня він з’явиться. Але з кожним місяцем надія ставала дедалі тоншою.
І все ж одного раннього ранку у вікно Надії тихо постукали.
Спершу жінка вирішила, що їй здалося. Потім стукіт повторився. Вона накинула халат, підійшла до дверей і відчинила.
На порозі стояв Кирило.
Сильно схудлий, змарнілий, із чужою втомою в очах, але живий.
— Мамо, я повернувся! — сказав він.
Надія дивилася на нього й не могла вдихнути.
— Кирюшо… Ти мені снишся?
— Не снюся, мамо. Я живий, — усміхнувся він і встиг підхопити її, коли вона почала непритомніти.
Коли Надія прийшла до тями, вона лежала на своєму ліжку. Поруч сидів Кирило й тримав її за руку.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.