Життя без прикрас— Помилилися, мамо, — тихо відповів він.
Пізніше він розповів усе.
Під час того обстрілу його контузило. Він знепритомнів, а отямився вже в полоні. Кілька місяців його разом з іншими полоненими тримали в сирому підвалі. Обміни постійно зривалися, переговори переносилися, людей перевозили з місця на місце.
Лише нещодавно його передали за обміном. У госпіталі з’ясувалося, що Кирила ніхто навіть не шукав — за документами він давно значився померлим. Після лікування його демобілізували, і щойно з’явилася можливість, він одразу поїхав додому.
— Чому ж мені нічого не повідомили? — плакала Надія. — Я ж свічки за упокій ставила… Я думала, що втратила тебе назавжди.
— Нам забороняли зв’язуватися з рідними, поки тривали перевірки й оформлення. Щойно дозволили, я одразу до тебе. Усе, мамо. Я вдома.
Надія пригорнула його до себе, як колись маленького, і прошепотіла:
— Синочку мій… Більше я тебе нікуди не відпущу.
Але, звісно, одного дня відпустила.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.