— Це твоя робота? — свекруха вказала на пляму. — Ти вважаєш це прийнятним? Люди платять великі гроші за лікування і мають бачити чистоту, а не твою халтуру. За п’ять хвилин щоб цього не було. Інакше я поговорю із завідувачем про твою придатність.
Зінаїда нічого не відповіла. Лише кивнула, стиснувши губи. Але Марина побачила, як у її очах на секунду спалахнула ненависть. Потім вогник згас. Жінка взяла ганчірку й почала терти скло.
Елеонора, задоволена ефектом, повела свою свиту далі.
Марина знайшла потенційну союзницю.
Вона дочекалася, поки коридор спорожніє. Зінаїда закінчила мити вікно й покотила відро далі. Марина пішла слідом і наздогнала її біля повороту в менш людне крило.
— Перепрошую, — тихо сказала вона.
Прибиральниця обернулася насторожено.
— Я бачу, у вас день непростий, — вела далі Марина м’яко. — Може, вип’єте кави? Там автомат. Я пригощаю.
Зінаїда підозріло оглянула її з голови до ніг.
— Мені ніколи каву пити. Працювати треба.
— П’ять хвилин, — попросила Марина. — Мені дуже потрібна ваша допомога.
Слово «допомога» змусило жінку зупинитися. Вона подивилася вже уважніше.
Вони сіли за маленький столик біля кавового автомата. Марина поставила перед Зінаїдою стаканчик капучино.
— Дякую, — буркнула та, не торкаючись кави. — Що вам треба?
Марина вирішила не ходити манівцями.
— Мене цікавить Елеонора Сергіївна. У мене з нею особисті рахунки.
Кутики губ Зінаїди здригнулися. В очах знову з’явився недобрий вогник.
— Ще одна, — хмикнула вона. — Мало їй тих, кого вже доконала.
Марина зрозуміла, що влучила в ціль.
— Давно ви її знаєте?
— Відтоді як вона тут почала вештатися. Років десять. Святоша наша. Тільки бруду від неї більше, ніж від усіх хворих разом узятих.
Зінаїда зробила ковток кави. Крига скресла. Вона заговорила: про нескінченні причіпки Елеонори, про пиху, про те, як та принижувала персонал, особливо беззахисних. Як змусила її тричі перемивати вже чисту підлогу, бо «здалася липкою». Як іншій санітарці вирахували гроші за вазу, яку сама Елеонора й зачепила. Дрібні побутові капості складалися в чіткий портрет.
Марина слухала, кивала. Потім поставила головне запитання:
— У неї тут є своє місце? Кабінет? Стіл? Де вона зберігає папери?
Зінаїда замовкла й довго дивилася на неї.
— А вам навіщо?
