У щілині з’явилася її рука. Довгі доглянуті нігті шкребнули по паркету всього за кілька сантиметрів від мого обличчя.
Вона щось підняла.
Мою перлинну сережку.
Напевно, вона злетіла, коли я заповзала під ліжко.
Раїса Павлівна піднесла її до очей і зневажливо фиркнула.
— Дешевка, — пробурмотіла вона. — Напевно, пластик.
Вона кинула сережку на тумбочку й випросталася.
Від полегшення в мене ледь не потемніло в очах.
Але за секунду повернулася дверна ручка.
— Мамо! — пролунав голос Данила.
— Я тут, любий, — проспівала Раїса Павлівна, миттю перетворюючись на турботливу матір.
До кімнати зайшов мій чоловік. Чоловік, якому менш ніж три години тому я клялася в коханні й вірності.
Я чекала.
Молилася.
Усім серцем сподівалася, що він скаже бодай щось. Що зупинить матір. Що захистить мене.
Але він лише важко зітхнув і сів на ліжко просто наді мною.
— Вона тут?
— Ні, — відповіла Раїса Павлівна. — Напевно, десь блукає коридором.
— Слухай, нам треба обговорити банківський переказ, поки вона не повернулася.
— Я знаю, мамо, знаю, — роздратовано сказав Данило. — Але давай завтра. Сьогодні мені ще треба вдавати щасливого нареченого в першу шлюбну ніч. На це теж потрібні сили.
У мені щось зламалося.
Не тріснуло. Не надломилося. Саме розламалося — остаточно й безповоротно.
Наївна Міла померла там, у запиленій темряві під ліжком.
А замість неї почало прокидатися щось інше.
Дуже обережно я просунула руку в корсет сукні, дістала телефон і беззвучно ввімкнула диктофон. На екрані побігла червона лінія запису.
«Говоріть, — подумала я, відчуваючи, як усередині піднімається холодна лють. — Говоріть далі. Віддайте мені все самі».
І вони говорили.
Щоб зрозуміти, чому жінка зі ступенем MBA і трастовим фондом, за який можна було купити весь цей готель, лежала під ліжком, удаючи бідну, треба знати мою матір.
Моя мама, Наталія Орлова, була найдобрішою людиною, яку я коли-небудь зустрічала. І водночас неймовірно багатою. Спадкоємицею судноплавної імперії. Вона вийшла заміж за мого батька, Віктора Орлова, коли той лише піднімав свій будівельний бізнес. Вони були сильною парою, але мама кохала із заплющеними очима.
Коли десять років тому вона померла, її вбив не рак.
Її вбило розбите серце.
Вона дізналася, що рідна сестра й найкраща подруга роками виводили гроші з її благодійних фондів. Вони любили не її. Вони любили те, що вона могла їм дати.
Перед смертю мама стиснула мою руку й змусила дати їй обіцянку.
— Міло, — прошепотіла вона таким тонким голосом, ніби він от-от розсиплеться, — знайди того, хто полюбить тебе справжню. Не прізвище. Не рахунки. Не можливості. Гроші, рідна, як збільшувальне скло. Вони показують людей такими, якими вони є. Але іноді обпікають раніше, ніж ти встигаєш роздивитися правду.
Ця обіцянка стала для мене законом.
Мій батько, Віктор Сергійович, сприйняв її слова ще жорсткіше. У бізнесі він був хижаком. Голова Orion Group навчив мене читати договори раніше, ніж казки.
Коли я почала зустрічатися з чоловіками, я не довіряла нікому.
— Вони чують гроші, Міло, — казав батько. — Дивляться на тебе й бачать не жінку, а виграшний квиток.
Тоді я вигадала перевірку. Свій фільтр…
