— Данило внизу розраховується з кейтерингом, — відповіла Раїса Павлівна. — А дівка… хто її знає. Напевно, сидить у ванній і поправляє свій дешевий макіяж.
Вона почала ходити кімнатою.
Цок. Цок. Цок.
Кожен удар підборів віддавався в мене в голові, наче постріл. Серце калатало так, ніби збиралося вирватися з грудей.
«Дівка з дешевим макіяжем».
Кілька годин тому ця жінка обіймала мене, витирала сльози й називала благословенням для їхньої родини.
— Отже, все вдалося? — запитала Жанна.
— Усе вдалося, — спокійно відповіла Раїса Павлівна.
Я почула клацання запальнички, потім довгий, задоволений видих. Запах диму поплив униз, до підлоги.
— Обручка в неї на пальці. Документи підписані. Вона вже в пастці й навіть не розуміє цього.
Вона засміялася сухо, майже беззвучно.
— Міла — дурепа. Провінційна пустушка. Думає, ніби витягла щасливий квиток, вийшовши за мого сина. Вона навіть не здогадується, що все це весілля — лише гарна ширма.
У мене похололо обличчя. Пальці стали крижаними.
Про що вона говорить?
— Ти певна щодо пентхауса? — запитала Жанна. — Якщо вони розлучаться, вона ж не зможе забрати половину?
— У нас усе прораховано, — мовила Раїса Павлівна, знизивши голос до змовницького шепоту. Від того шепоту в мене скрутило живіт. — Вони проживуть разом рік. Ну, максимум півтора. Достатньо, щоб усе виглядало природно.
Вона замовкла, ніби смакуючи кожне слово.
— Потім Данило почне скаржитися. Ми виставимо її нестабільною. А ще краще — зробимо її життя таким нестерпним, що вона сама втече. У нас є квитанції, які підтверджують, що перший внесок зробив саме він. Через суд ми заберемо пентхаус. Грошей на нормального адвоката в неї не буде.
Я затиснула рот обома руками. Сльози пекли очі.
Пентхаус.
Наш красивий пентхаус у центрі столиці, в найдорожчому районі. Формально він був оформлений на мене, але я дозволила Данилові займатися документами, щоб підтримати його самолюбство. Щоб він почувався добувачем.
— Вона майже сама на світі, — вела далі свекруха, знімаючи туфлю. Та впала на підлогу за кілька сантиметрів від мого обличчя. — Батько — якийсь пенсіонер, живе на південному курорті на свої копійки. Або не там, хто його знає. У неї немає ні підтримки, ні зв’язків, ні запасного виходу. Коли активи опиняться в нас, вона поповзе назад туди, звідки вибралася. А Данило нарешті одружиться з жінкою свого кола. З такою, як Лєра.
Ім’я вдарило мене, наче кулаком у груди.
Лєра.
Подруга дитинства Данила. Жінка в обтислiй червоній сукні, яка весь вечір надто широко усміхалася на нашому весіллі.
— Данилові треба рости, — сказала Раїса Павлівна, випускаючи дим до стелі. — Йому просто потрібен був трамплін. А Міла… що ж, Міла виявилася дуже зручним трампліном.
Мене трясло так сильно, що я злякалася: підлога підi мною от-от почне дрижати.
Це був не жарт. Не непорозуміння. Не випадково підслухана зла розмова.
Це було пограбування.
Мій шлюб, моє кохання, моє життя — усе виявилося ретельно підготовленою аферою, метою якої було відібрати в мене нерухомість.
Раптом Раїса Павлівна зупинилася.
— Зачекай.
Вона підійшла ближче до ліжка. Я побачила, як її ноги повернулися в мій бік.
Вона нахилилася.
Я перестала дихати…
