Поверхня скелі під ногами Дмитра була вкрита товстим шаром гладкого прозорого льоду. Важкі зимові черевики механіка втратили зчеплення. Дмитро послизнувся, і його потягнуло вперед, прямо до краю безодні. Він відчайдушно намагався зачепитися, але лід не давав жодного шансу.
Пальці почали зісковзувати з гальмівного важеля лебідки. Трос зрадницьки заскрипів, готуючись стрімко розмотатися під вагою двох людей унизу. Катастрофа здавалася неминучою. І тут зі снігової пелени метнулася сіра тінь. Волков, який увесь цей час уважно стежив за рятувальною операцією, миттєво оцінив ситуацію.
Дикий звір зрозумів, що машина ковзає, а людина втрачає контроль. Вовк здійснив неймовірний стрімкий стрибок. Він не став атакувати людину, його мудрість перевершувала інстинкти хижака. Широка паща Волкова з потужними щелепами зімкнулася на товстому шкіряному ремені, який стягував важку зимову куртку Дмитра.
Вовк різко опустив свій центр ваги. Величезний звір широко розставив усі чотири лапи з неймовірною силою, вганяючи гострі кігті глибоко в замерзлий лід. М’язи на його спині та лапах здулися, як сталеві канати. Вовк загарчав крізь зімкнуті щелепи, вкладаючи всю свою вагу, всю свою первісну силу в цей опір.
Живий якір спрацював. Величезна маса вовка та його ідеальне зчеплення з льодом погасили інерцію ковзання. Дмитро зупинився всього за півметра від краю прірви. Важко дихаючи, він миттєво скористався цією перепочинком.
Механік намацав ногою глибоку тріщину в скелі, уперся в неї важким черевиком і з усієї сили натиснув на гальмівний важіль лебідки. Механізм видав гучне клацання. Зубчасте колесо надійно зафіксувало трос, і рух припинився. Дмитро лежав на льоду, судомно ковтаючи холодне повітря.
Трос був натягнутий, але надійно закріплений. Рятувальник і старий лісник унизу перебували в цілковитій безпеці. Механік повільно повернув голову. Волков усе ще стояв поруч, його щелепи були міцно стиснуті на ремені, а бурштинові очі уважно дивилися на людину.
Зрозумівши, що небезпека минула, величезний вовк повільно розтиснув зуби і зробив крок назад. Звір важко дихав, але в його позі читався неймовірний спокій і задоволення від виконаного обов’язку. Дмитро тремтячою рукою стер сніг з обличчя і тихо, з найглибшою повагою прошепотів слова подяки своєму рятівнику… Криза минула.
Тепер залишалося тільки підняти Лева на тверду землю в той час, як гусеничний всюдихід з офіцером Сергієм уже пробивав останні кілометри кучугур, наближаючись до садиби. Там на Ігоря чекав неминучий фінал. Лебідка скрипіла, повільно, але вірно намотуючи сталевий трос. Кожен оберт давався Дмитру з колосальною працею, його м’язи горіли від напруження, але він не зупинявся ні на секунду.
Вітер продовжував свої люті спроби скинути людей зі скелі, але його сила вже почала вичерпуватися, немов природа, зрозумівши непохитність людського духу, вирішила відступити. Нарешті над зледенілим краєм кам’яного уступу здалася голова Бориса, а потім і фігура старого лісника, надійно пристебнутого до рятувальника. Дмитро зробив останній, найпотужніший ривок, і Борис разом із Левом перевалилися через край, важко рухнувши на тверду, засніжену землю. Вони лежали на снігу, жадібно хапаючи ротом крижане повітря…
