Остап Левченко увійшов неквапно, але в його рухах відчувалася та впевненість, яка буває в людини, що прийшла не сперечатися, а пред’являти факти. Він поклав портфель на стіл, відкрив замок і дістав товсту теку.
— Степане, — сказав він, — ви щойно назвали Олену жінкою без цінності. Дивно чути це від людини, чия кар’єра почалася з грошей її батька.
Степан сіпнувся.
— Не починайте старих казок. Будинок оформлений на мене. Куплений до шлюбу. Компанія створена мною.
— Свідоцтво справді на ваше ім’я, — спокійно погодився адвокат. — Тільки ви забули про договір позики, який підписали з батьком Олени. У ньому зазначено, що кошти на купівлю будинку і стартовий капітал компанії надані цільовою позикою. І там є пункт, який ви, ймовірно, вважали порожньою формальністю: у разі зради, підлості щодо дружини або спроби позбавити її житла все майно, створене на ці кошти, переходить Олені.
Степан зблід. Валентина розтулила рота, але не вимовила ні слова.
— Цього не може бути, — вичавив він.
— Може. Документ завірений. Підписи ваші. Крім того, Данило три роки збирав фінансові докази. Ви виводили кошти компанії через підставні фірми й переказували їх Валентині. На ці гроші купувалася її квартира в елітному районі й оплачувалося розкішне життя. Позови подано. Заяви про зловживання теж. Тож іти з цього будинку доведеться не Олені.
Я почула, як Валентина тихо схлипнула. Не від каяття — від страху. Степан упав на диван, обхопивши голову руками.
Данило міцніше стиснув мою долоню.
— Це дім моєї матері, — сказав він. — А сміття, яке має покинути його сьогодні, стоїть перед нами.
За два місяці ми зустрілися зі Степаном у залі суду. Там було холодно, гулко й непривітно. Я сиділа на боці позивача, тримаючи руки на колінах. Пальці пітніли, і Данило час від часу накривав їх своєю долонею, ніби нагадував: я не сама.
Степан прийшов у темному костюмі, вилизаний, із колишньою пихатою складкою біля губ. Валентина сиділа позаду нього й намагалася виглядати впевненою, але її пальці нервово смикали край сумочки.
Адвокат Степана підвівся першим.
— Вельмишановний суд, договір, підписаний двадцять п’ять років тому, не може автоматично позбавити мого довірителя майна. Компанія зросла завдяки його праці, управлінню та діловим рішенням. Пані Олена всі ці роки не брала участі в комерційній діяльності. Вона була домогосподаркою, отже, не створювала самостійної економічної цінності.
Слова «не створювала цінності» обпекли мене. Я опустила погляд, щоб ніхто не побачив, як тремтять вії.
Степан нахилився в наш бік і прошепотів так, щоб ми почули:
— Подивимося, як далеко ви заїдете на папірцях покійника…
