Більше в цій залі вона не сказала жодного слова. Третє засідання було останнім. Воно відбулося в травні.
У перерві Саша підійшов до Оксани в коридорі. Він схуд. Куртка була та сама, нова, але сиділа вже інакше.
— Оксано, — сказав він. — Давай по-людськи.
— Давай.
— Забери позов. Я тобі виділю частки. Чесно. Сам у нотаріуса наступного тижня.
— Кілька років тому ти вже обіцяв це нотаріусові.
Він скривився.
— Ну ти зрозумій, мене ж посадити можуть. Перевірка йде.
— Знаю.
— У мене Олена. У мене Соня маленька. Ти хочеш, щоб дитина без батька лишилася?
Оксана подивилася на нього.
— У мене теж дитина, — сказала вона. — Вона вісім років без батька. Просто ти цього не помітив, бо я не скаржилася.
Вона відійшла до вікна й стояла там до дзвінка. Рішення оголосили о чверть на шосту вечора.
Суддя читала довго, і в резолютивній частині були слова, заради яких Оксана пройшла цю зиму. Позов задовольнити частково. Визнати за Оксаною право власності на одну другу частку в праві спільної часткової власності на житловий будинок і земельну ділянку в цьому селі.
Визнати за неповнолітнім Павлом право власності на одну п’яту частку. Визнати за Олександром право власності на три десятих частки. У задоволенні зустрічного позову про визначення місця проживання дитини з батьком відмовити.
Місце проживання дитини визначити з матір’ю. Стягнути з відповідача на користь позивачки витрати зі сплати судового збору й витрати на представника. Звернути увагу прокурора на встановлені під час розгляду справи обставини невиконання нотаріального зобов’язання.
Коли всі встали й суддя вийшла, Оксана ще кілька секунд сиділа. Потім Ірина торкнула її за плече.
— Ходімо, тут більше нічого робити.
На ґанку суду було тепло й пахло тополями.
— Він оскаржить, — сказала Ірина. — Майже напевно. Обласний суд розгляне місяці за півтора-два. Але рішення добре, воно встоїть.
— А якщо не встоїть?
— Тоді я знайду характер ще гірший, — сказала Ірина й відкрутила кришку термоса.
Апеляцію розглянули наприкінці липня. Обласний суд залишив рішення без змін, а скаргу — без задоволення. Двадцять дев’ятого липня рішення набрало законної сили.
Першого серпня Оксана поїхала в обласний центр і здала документи на реєстрацію своїх часток. Із віконця видачі їй віддали два витяги — на дім і на ділянку. Вона вийшла на вулицю, відійшла до лавки, сіла й прочитала своє прізвище, написане в графі «правовласник».
Потім прочитала ім’я сина. Потім склала аркуші, прибрала в сумку й пішла на автовокзал. І дорогою купила два морозива — собі й Павлові.
І своє з’їла просто на ходу. І воно потекло по руці, і вона сміялася. Далі почалося те, чого Оксана не планувала.
Покупець, який у жовтні дав Саші 100 тисяч завдатку, всю зиму чекав. Звали його Тарас. Він тримав маленьку ферму в сусідньому районі й брав дім для сина.
Коли угода остаточно розвалилася, Тарас подав до суду. За законом завдаток працює жорстко. Якщо угода не відбулася з вини того, хто отримав завдаток, він повертає подвійну суму плюс відсотки, плюс витрати.
Саші присудили 200 тисяч і ще 20 з лишком зверху. Він не заплатив. Улітку квартира в обласному центрі, за яку він вніс перший внесок, повернулася забудовникові.
Платити за графіком він не зміг, бо гроші від продажу дому не надійшли, а зарплати на іпотеку не вистачало. Повернули йому не все. За договором утримали неустойку.
У вересні Олена поїхала з донькою до своєї матері в інше місто, а в жовтні, рівно через рік після того дня на автостанції, працівники служби виконання рішень описали єдине майно Саші, до якого змогли дотягнутися. Три десятих частки в домі в цьому селі. Про порядок стягнення боргів із власника частки Оксані пояснила все та сама Ірина і пояснила так, що запам’ятав би й школяр.
— Дивіться. Ваш колишній — він іще не колишній, але це питання часу — винен Тарасові гроші. Своїх грошей у нього немає. Єдине, що в нього є, — три десятих вашого дому. Кредитор хоче звернути стягнення на цю частку.
— І дім продадуть?
— Ні. Ось тут закон стає на ваш бік. Перш ніж виставляти частку на торги, кредитор зобов’язаний запропонувати іншим співвласникам викупити її за ринковою ціною. Вам і вашому синові. І тільки якщо ви відмовитеся, тоді торги.
— А якщо я відмовлюся?
— Тоді у ваш дім заїде чужа людина з трьома десятими частки, і ви житимете з нею на одній кухні.
Ірина відпила соку.
— Не відмовляйтеся.
Оцінювач приїхав у листопаді. Він міряв лазерною рулеткою, фотографував, питав про рік побудови й хитав головою, коли Оксана сказала: «Саман».
Оцінка прийшла за два тижні. Ринкова вартість трьох десятих частки — 220 тисяч. Вартість окремої частки виявилася нижчою за відповідну частину ціни цілого дому.
Так буває: цілий дім продати простіше, а три десятих дому купить далеко не кожен. 220 тисяч.
У Оксани на руках було 11 тисяч.
— Спокійно, — сказала Ірина. — Рахуємо. Він вам винен. Судовий збір. Мої витрати. Витрати на експертизу за рішенням суду. Плюс аліменти. Він платить через раз. Заборгованість за рік набігла. Рахуємо все.
Вона рахувала на калькуляторі довго, звіряючись із постановами служби виконання рішень.
— 141 200, — сказала вона. — Це ваші вимоги до нього. Їх теж треба врахувати при остаточному розрахунку. Якщо ця сума піде в залік, вам лишиться доплатити близько 80 тисяч живими грошима. І часу у вас — приблизно три місяці.
80 тисяч за три місяці. Торік, у найкращий свій сезон, при чотирьох козах, Оксана за всю зиму заробила 46 тисяч. Коза в неї була одна…
