Хоча навіть у тюремних звітах подана інформація виявилася вкрай суперечливою: чи то арештант учинив суїцид, чи то раптово помер через великий серцевий напад. За другою офіційною версією Діамант нібито раптом відчув себе зле під час миття в душі на очах в інших ув’язнених, після чого впав і миттєво помер. У всякому разі, в офіційних медичних документах сухою причиною несподіваної смерті на папері значився банальний нещасний випадок.
Примітно, що одразу після звістки про загибель Бабушкіна в більшості виправних таборів країни миттєво спалахнув масштабний злодійський бунт. Приховані заклики до масових заворушень за допомогою таємних маляв і злодійських послань блискавично розліталися тоді по всіх суворих місцях позбавлення волі. Бунтівні в’язні масово відмовлялися виходити на роботу, добували алкоголь, цілковито ігнорували будь-які законні вимоги тюремного керівництва й навіть захоплювали наглядачів у заручники.
Усі ці стихійні заколоти жорстко й успішно придушували прибулі озброєні спецпризначенці, але ефекту вистачало лише ненадовго. За зовсім нетривалий час озлоблені зеки знову бралися за своє, вимагаючи поваги до прав засуджених. Своєю неймовірною впертістю й згуртованістю сидільцям зрештою вдалося домогтися від влади цілком реального послаблення суворого режиму утримання.
Наприклад, у літню спеку арештантам нарешті офіційно дозволили легкі сорочки з короткими рукавами, а прохолодними вечорами зеки сміливо вдягали зручні спортивні костюми. Крім того, принизливо виголені наголо голови засуджених повсюдно змінилися звичнішими цивільними зачісками в акуратному стилі напівбокс. Також адміністрація істотно збільшила мізерний арештантський пайок продовольства й офіційно розширила дозволену кількість таких жаданих побачень із близькими родичами.
Сам же Вася Діамант назавжди знайшов свій останній прихисток на 89-й віддаленій ділянці місцевого міського кладовища поблизу спецколонії. На самому початку його сирітську могилу вінчав найзвичайнісінький дерев’яний арештантський стовпчик без зазначення імені, прізвища, а також точних дат народження й смерті. Єдиним упізнавальним написом на цьому скромному дерев’яному кілку був лише сухий інвентарний тюремний номер покійного в’язня.
Однак якийсь час по тому в головах убитого лідера все ж з’явився гідний кам’яний пам’ятник, який спеціально привезли здалеку. Монумент дбайливо встановили на могилі вірні товариші Бабушкіна — авторитетні злодії в законі Вася Бузулуцький і Віктор Максимов, широко відомий у вузьких колах як Малина. Минуло ще трохи часу, і цей скромний перший постамент змінив по-справжньому розкішний гранітний меморіал загальною вагою близько восьми тонн…
