Життя без прикрасВони поїхали за ним і дочекалися, поки він заїде у двір свого будинку, темний, глухий двір без камер у спальному районі. Там вони акуратно витягли його з машини, забрали телефон, ключі й гаманець. Денис намагався кричати й розмахувати посвідченням, але коли йому показали фотографію моєї доньки й спитали «Упізнаєш?», він замовк і зблід так, що в темряві двору було видно, як кров відлила від його обличчя.
Йому не завдали фізичної шкоди. Поки що. Його посадили в машину й відвезли в місце, про яке знали лише мої люди і де стіни були досить товсті, щоб глушити будь-які звуки.
Телефон привезли мені о п’ятій ранку. Я передав його Тимуру, який приїхав особисто, і він у моїй присутності витяг із пристрою всі дані, перевірив історію відправлень і месенджери. Відео з Аліною нікуди не було відправлене.
Денис не встиг або не планував відправляти його одразу. Він накопичував колекцію й використовував її за потреби. Це була єдина добра новина за цю ніч.
І коли Тимур підтвердив, що відео існувало лише на телефоні й у хмарі, яку вже знищено, я вперше за кілька годин зітхнув на повні груди. Тимур розібрав телефон, витяг накопичувач, поклав його на стіл і подивився на мене. Я взяв молоток із шухляди столу й ударив по чипу так, що він розлетівся на уламки.
Потім зібрав уламки, кинув у металеву попільничку й підпалив. Горіло погано, але мені було байдуже. Головне, що це було мертве.
Відео більше не існувало ніде у Всесвіті, і жодна сила не могла його воскресити. Коли світанок почав пробиватися крізь штори мого кабінету, я піднявся нагору й зазирнув до кімнати Аліни. Вона спала, і її обличчя уві сні було таким самим безтурботним, як у дитинстві, коли я підходив до її ліжечка й поправляв ковдру.
Я постояв на порозі й пообіцяв їй, сплячій, що вранці вона прокинеться у світі, в якому справедливість існує. Нехай ця справедливість приходить не із зали суду і не з прокурорського кабінету. Нехай вона приходить від її батька, який двадцять років будував свою імперію заради одного-єдиного — щоб його донька була в безпеці.
Із шостої ранку я повернувся до кабінету й зателефонував Жорі знову. Перша частина плану була виконана, відео знищене, Денис ізольований. Але це була лише перша частина, технічна, підготовча.
Тепер починалася друга частина, і від неї залежало все інше. Мені треба було зробити так, щоб Волков і його люди не просто були покарані, а були знищені системою, якій вони так довіряли. Вони ховалися за погонами, за посвідченнями, за ім’ям держави, і я збирався використати цю ж державу як зброю проти них.
Вони думали, що форма робить їх недоторканними. Я збирався показати їм, що форма — це просто тканина, а недоторканність дає лише одне — сила. І в цьому місті сила була в мене.
Жора доповів обстановку. Волков і двоє його підручних, що залишилися, все ще були у відділі. Зміна закінчувалася о восьмій ранку.
Вони ще не знали, що Денис зник, бо Денис поїхав додому, і його відсутність нікого не здивувала. У нас було близько двох годин фори, перш ніж вони почнуть його шукати й зрозуміють, що щось не так. Дві години, за які треба було розставити решту фігур на дошці.
Я сів за стіл, налив собі чаю й почав думати. Пішаки були розставлені, тури зайняли позиції, слони перекрили діагоналі. Залишалося зробити хід ферзем.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.