Вони поїхали за ним і дочекалися, поки він заїде у двір свого будинку, темний, глухий двір без камер у спальному районі. Там вони акуратно витягли його з машини, забрали телефон, ключі й гаманець. Денис намагався кричати й розмахувати посвідченням, але коли йому показали фотографію моєї доньки й спитали «Упізнаєш?», він замовк і зблід так, що в темряві двору було видно, як кров відлила від його обличчя.
Йому не завдали фізичної шкоди. Поки що. Його посадили в машину й відвезли в місце, про яке знали лише мої люди і де стіни були досить товсті, щоб глушити будь-які звуки.
Телефон привезли мені о п’ятій ранку. Я передав його Тимуру, який приїхав особисто, і він у моїй присутності витяг із пристрою всі дані, перевірив історію відправлень і месенджери. Відео з Аліною нікуди не було відправлене.
Денис не встиг або не планував відправляти його одразу. Він накопичував колекцію й використовував її за потреби. Це була єдина добра новина за цю ніч.
І коли Тимур підтвердив, що відео існувало лише на телефоні й у хмарі, яку вже знищено, я вперше за кілька годин зітхнув на повні груди. Тимур розібрав телефон, витяг накопичувач, поклав його на стіл і подивився на мене. Я взяв молоток із шухляди столу й ударив по чипу так, що він розлетівся на уламки.
Потім зібрав уламки, кинув у металеву попільничку й підпалив. Горіло погано, але мені було байдуже. Головне, що це було мертве.
Відео більше не існувало ніде у Всесвіті, і жодна сила не могла його воскресити. Коли світанок почав пробиватися крізь штори мого кабінету, я піднявся нагору й зазирнув до кімнати Аліни. Вона спала, і її обличчя уві сні було таким самим безтурботним, як у дитинстві, коли я підходив до її ліжечка й поправляв ковдру.
Я постояв на порозі й пообіцяв їй, сплячій, що вранці вона прокинеться у світі, в якому справедливість існує. Нехай ця справедливість приходить не із зали суду і не з прокурорського кабінету. Нехай вона приходить від її батька, який двадцять років будував свою імперію заради одного-єдиного — щоб його донька була в безпеці.
Із шостої ранку я повернувся до кабінету й зателефонував Жорі знову. Перша частина плану була виконана, відео знищене, Денис ізольований. Але це була лише перша частина, технічна, підготовча.
Тепер починалася друга частина, і від неї залежало все інше. Мені треба було зробити так, щоб Волков і його люди не просто були покарані, а були знищені системою, якій вони так довіряли. Вони ховалися за погонами, за посвідченнями, за ім’ям держави, і я збирався використати цю ж державу як зброю проти них.
Вони думали, що форма робить їх недоторканними. Я збирався показати їм, що форма — це просто тканина, а недоторканність дає лише одне — сила. І в цьому місті сила була в мене.
Жора доповів обстановку. Волков і двоє його підручних, що залишилися, все ще були у відділі. Зміна закінчувалася о восьмій ранку.
Вони ще не знали, що Денис зник, бо Денис поїхав додому, і його відсутність нікого не здивувала. У нас було близько двох годин фори, перш ніж вони почнуть його шукати й зрозуміють, що щось не так. Дві години, за які треба було розставити решту фігур на дошці.
Я сів за стіл, налив собі чаю й почав думати. Пішаки були розставлені, тури зайняли позиції, слони перекрили діагоналі. Залишалося зробити хід ферзем.
І ферзь у цій партії був я. О восьмій ранку Волков закінчив зміну й вийшов із відділу разом із двома своїми підручними. Їх звали Ігор і Максим, двоє колишніх спортсменів, які прийшли в поліцію не заради закону, а заради влади над тими, хто слабший…
