Говорив щось тихо. Може, перепрошував. Може, просто прощався. Віктор Свєтлов помер через рік.
Цироз печінки. Лікарі казали, дивно, що він прожив так довго. Організм мав відмовити ще 5 років тому. Але він тримався.
Чекав правди. Коли правда відкрилася, він відпустив. Тіло здалося. Його поховали поруч із донькою.
Три могили під одним деревом. Родина возз’єдналася. Подруга Анни, Людмила Черкасова, дала інтерв’ю місцевій газеті. Сказала: «Анечка завжди була надто довірливою».
Я казала їй: перевіряй людей, не вір на слово. Але вона лише сміялася. Казала, світ не такий поганий, як здається. Вона помилилася.
Світ виявився гіршим. Андрій Кожем’якін, який знайшов тіла, продав дачу одразу після суду. Не зміг там перебувати. Щоразу, заходячи в будинок, бачив ту підлогу.
Чув скрип половиць. Уявляв, що під ними. Купив квартиру в місті. Більше дачі не заводив.
Сиві пасма на скронях так і залишилися. У 32 роки він виглядав на 50. Майор Сергій Ольшанський отримав подяку від керівництва управління. Премію й підвищення.
Але він не радів. Уночі йому снився годинник. Електронний, у чорному корпусі. Циферблат зупинився на 2.34.
Він прокидався в холодному поту. Уявляв, як Діма лежить під бетоном. Дивиться на годинник. Бачить, як цифри завмирають.
Розуміє, що це кінець. Скільки страху він відчув у ті хвилини? Скільки болю? Майор не знав і не хотів знати.
Ігор Савельєв відбуває строк у колонії суворого режиму у віддаленому регіоні. За даними адміністрації, поводиться тихо. Не порушує режиму. Працює в бібліотеці й читає книжки.
Ні з ким не спілкується. Очі такі самі холодні й порожні. Каяття не виявляє. На запитання психолога, чи шкодує про скоєне, відповів: «Я шкодую, що мене спіймали».
Дача номер 17 у кооперативі «Берізка» стоїть занедбана. Новий власник так і не знайшовся. Сусіди оминають її стороною. Кажуть, там неспокійно.
Уночі чути звуки: скрип, стогони. Може, вітер. Може, старі дошки. А може, щось інше.
Бузок біля ґанку розрісся. Цвіте щовесни, білий і фіолетовий. Запах солодкий, дурманний. Але ніхто не зриває гілок, бо бояться.
Історія молодят Крилових стала місцевою легендою. Про неї розповідають дачники довгими зимовими вечорами. Застерігають: не довіряй незнайомцям. Перевіряй документи.
Не підписуй папери, не читаючи. Світ жорстокий. Люди ще жорстокіші. За гроші вб’ють і навіть не згадають.
Але для майора Ольшанського це не легенда. Це справа. Розкрита, закрита, здана в архів. Тека на полиці, номер 347-03.
Він іноді дістає її. Гортає фотографії. Дивиться на ланцюжок із літерою «А». На годинник, що зупинився на 2.34.
І думає: правосуддя звершилося. Убивцю покарано. Жертв поховано. Справу закрито.
Але вночі йому все одно сниться той годинник. І він прокидається. І довго не може заснути.
