Дістав із машини лом. Завдав ударів. Спершу Дімі. Той упав, знепритомнів.
Потім Анні. Вона намагалася чинити опір, але не встигла. Савельєв оглушив обох. Потім розкрив підлогу в будинку.
Вибрав ґрунт під дошками. Скинув туди тіла. Діма й Анна були ще живі, дихали, стогнали. Але Савельєв не зупинився.
Не міг. Було вже запізно. Він залишив їх під підлогою й поїхав. Повернувся рано-вранці 18-го зустріти міксер із бетоном.
Міксер подав розчин спеціальним жолобом просто в яму під підлогою. Робітники вивантажили розчин і одразу поїхали. Савельєв залишився сам. Залив склад у яму, де лежали Крилови.
Вони ще дихали. Бетон накрив їх. Рідкий, холодний, важкий. Скільки вони прожили?
Хвилини. Може, годину. Намагалися вибратися. Дряпали розчин.
Але він схоплювався. Тверднув. Сковував. Тиснув, перекривав дихання.
Годинник на зап’ясті Діми зупинився о 2.34. Механізм пошкодився при падінні в яму після удару. Савельєв дочекався, поки бетон схопиться. Щільно засунув штори на всіх вікнах і зачинив зовнішні віконниці, щоб ніхто не побачив свіжу стяжку й розібрану підлогу.
Він повернувся на дачу через місяць під приводом перевірки будинку. На той час стяжка повністю висохла й віддала вологу. Тоді він акуратно уклав половиці назад. Прибив цвяхи в старі отвори.
Підмів підлогу. Виніс сміття. Замкнув дачу на ключ. Ключ забрав із собою й поїхав.
Лом поклав у сарай на видноті серед інших інструментів. Хто зверне увагу на старий іржавий лом? Рукавички забрав, збирався викинути, але пошкодував. Склав у гаражі в ящик.
Забув про них або вирішив, що безпечно. 20 червня Савельєв оформив квартиру Крилових на себе. За довіреністю, усе законно. Нотаріус підтвердив, печатка й його підпис теж були в порядку.
Документи не викликали підозр. У серпні перепродав квартиру за 95 тисяч доларів. Чистий прибуток — 15 тисяч плюс 80 від першої угоди. На ці гроші купив собі квартиру, машину, почав нове життя.
Жив спокійно 8 років. Спав міцно. Совість не мучила. Або мучила, але він навчився не звертати уваги.
Листа від Анни батькові Савельєв змусив написати заздалегідь, ще до вбивства. Під приводом: напишіть батькові, що їдете, я відправлю листа, коли ви влаштуєтеся в Європі. Анна написала. Савельєв забрав папір.
Відправив через 3 тижні після смерті Крилових. Почерк був справжній, експертиза підтвердила. Слідство у 1995-му закрило справу. І все б зійшло з рук.
Але Савельєв не врахував одного: що через 8 років знайдеться людина, яка вирішить утеплити підлогу на старій дачі. Що під підлогою знайдуть тіла. Що майор Ольшанський не зупиниться, доки не докопається до правди. Що волокна тканини можуть зберегтися на металі 8 років.
Що рукавички, сховані в гаражі, стануть фатальним доказом. Суд відбувся у вересні 2003 року. Савельєв тримався спокійно. Заперечував усе до останнього.
Адвокат намагався оскаржити докази. Казав, що волокна могли потрапити на лом випадково. Що рукавички міг надягати будь-хто. Що алібі підзахисного не спростовано.
Але експертизи, свідчення, фінансові документи склалися в незаперечну картину. Присяжні винесли вердикт: винен. Суддя оголосив вирок. 20 років позбавлення волі суворого режиму.
Стаття — подвійне вбивство з обтяжувальними обставинами. Особлива жорстокість. Корисливий мотив. Савельєва вивели.
Він ішов рівно, не згинаючись. Черевики начищені. Костюм випрасуваний. Лише очі порожні й мертві.
Епілог
Віктора Свєтлова звільнили зі слідчого ізолятора того ж дня, коли заарештували злочинця. Він вийшов на вулицю. Зупинився. Подивився на небо й заплакав.
Уперше за 8 років. Ольшанський провів його додому. Свєтлов не сказав ані слова. Лише потис майорові руку, міцно й вдячно.
За місяць Свєтлов прийшов на цвинтар. Могила Анни й Діми поруч. Одна плита на двох. Він поклав квіти.
Бузок. Білий. Анечка любила білий бузок. Стояв довго….
