Кілька днів Тарас удавав із себе фахівця із заміської нерухомості. На кухонному столі з’являлися роздруківки з графіками зміни цін, а по телевізору наче випадково вмикалися передачі про власні овочі, свіже повітря й переваги життя за містом. Чоловік із багатозначним виглядом затримувався біля екрана, сподіваючись, що дружина сама заведе потрібну розмову.
Оксана спостерігала за виставою без роздратування. Вона не влаштовувала сцен, не перевіряла телефон чоловіка й не вимагала негайних пояснень. Іноді лише відкладала чергову роздруківку вбік і робила вигляд, ніби не помічає його вичікувального погляду. Їй було досить знати характер чоловіка: Тараса розпирало від відчуття власної важливості, а таємниці він рідко витримував довше тижня.
У неділю сонячні промені лягли на свіжу скатертину, а на пательні шкварчала яєчня. Тарас підвівся раніше, ніж звичайно, метушився біля плити й наспівував нехитрий мотив. Оксана сиділа в м’якому халаті, неквапливо пила каву й насолоджувалася спокійним ранком.
Чоловік поставив перед нею сніданок, сів навпроти й кілька хвилин старанно вдавав безтурботність. Потім, пережовуючи шматочок бекону, заговорив тоном людини, яка повідомляє щось цілком буденне:
— Мама нарешті знайшла дачу, про яку мріяла. Там сосни, неподалік річка, довкола ягоди. Місце просто чудове.
— Рада за неї, — озвалася Оксана. — Відпочиватиме на природі.
— Авжеж. Тільки виникла невелика складність, — Тарас зробив співчутливе обличчя. — Їй мільйона бракує.
Оксана промовчала. Фінансові труднощі свекрухи під час купівлі ділянки не мали до неї жодного стосунку, і весь її вигляд промовисто про це свідчив. Пауза затягувалася. Тарас першим не витримав тиші, промокнув губи серветкою й випростався, ніби готувався виступити перед радою директорів.
— Загалом я знайшов ідеальне рішення…
