Я зараз поліцію викличу! Це приватна власність. Мій син тут господар!
Ксенія лише кивнула, проігнорувавши випад свекрухи.
— Дівчата, завдання просте. Виносимо все це з моєї квартири. Вивантажуйте просто у двір, до сміттєвих баків на асфальт. Поїхали.
І машина запрацювала. Рита мовчки підійшла до допотопного серванта, обхопила його своїми ручиськами, крекнула й підняла. Полірована махіна відірвалася від підлоги.
— Дорогу! — рявкнула виконробка і поперла меблі до виходу.
Тома схопила одразу дві важезні картаті сумки й потягла їх волоком на сходовий майданчик.
Зінаїда заверещала. Сирена спрацювала на повну.
— Грабують! Убивають! Пашо, зроби щось, вони мої кришталеві келихи поб’ють!
Павло нарешті отямився. Він кинувся до Даші, намагаючись вихопити в неї з рук коробку з постільною білизною.
— Ану, поклади! Геть звідси! Я господар!
Ксенія ступила вперед. Схопила Павла за комір домашньої футболки, різко смикнула на себе й штовхнула в бік спальні.
— Ти тут ніхто, Пашо. Іди пакуй речі, поки я не сказала Риті викинути тебе у вікно. Вона може.
Рита, повертаючись по чергову партію коробок, виразно хруснула шиєю. Павло здувся остаточно. Він метнувся до спальні й загримів там дверцятами шафи.
Зінаїда Степанівна намагалася стати грудьми на захист свого добра. Вона розкинула руки в боки, перегороджуючи коридор. Її обличчя налилося багрянцем.
— Не дам! Через мій труп! Викинете — я вас по судах затягаю! Я бездомна! Держава мене захищає!
Тома зупинилася. Подивилася на Ксенію.
— Шефе, що з цією робити?
